Українці Казахстану цікавляться Україною більше, ніж Україна ними, — історикиня

Гості ефіру – історики Олег Бажан та Тетяна Пастушенко.

Євген Павлюковський: Що ми можемо зараз сказати про цю трагедію?

Олег Бажан: У зв’язку з тим, що був прийнятий закон про декомунізацію, відкрилися архіви колишніх радянських спецслужб. У зв’язку з цим тепер для дослідників, для істориків є дуже багато матеріалу. Відкрився значний масив документів про депортацію, зокрема про масові депортації населення Західної України впродовж 30 – 40 років. Опираючись на ці документи, ми можемо відтворити хроніку цих насильницьких переселень, можемо казати про більш чітку статистику, вказати імена катів, які були причетні до цих злочинів.

Сергій Стуканов: 70 років тому відбулася наймасовіша акція з низки виселень мешканців Західної України. Понад 70 тисяч осіб цієї ночі 70 років тому було виселено зі Львова та низки сусідніх містечок. Виселення почалися восени 1939 року, коли почалася Друга світова. До якого часу вони тривали?

Олег Бажан: Депортації тривали до початку 50-х років. Якщо ми беремо саме Західну Україну, то такі депортації розпочалися взимку 1940-го року, у лютому, але це стосувалося польського населення або представників польської влади, а потім ми можемо говорити, що з 1941 року вістря репресій було націлено на учасників національно-визвольного руху. У травні-червні 1941 року, як свідчать статистичні дані, із Західної України було депортовано близько 11 тисяч осіб, а у 44 – 46 роках – близько 36 тисяч, тому ми можемо зробити висновок, що саме 21 жовтня 1947 року було депортовано за одну добу кількість людей, яка майже вдвічі перевищувала статистичні дані боротьби з націоналістичним рухом в період з 1944 по 1946 рік.

Тетяна Пастушенко: Депортації продовжувалися і після 1947 року, до 1952 року. У 1950 році понад 46 тисяч було депортовано, а загалом, за підрахунками Тамари Вронської, 206 тисяч 664 особи було депортовано в межах операції боротьби з ОУН та УПА.

Євген Павлюковський: За якими критеріями відбирали тих, хто, на думку сталінського злочинного режиму, підлягав депортації?

Олег Бажан: Якщо ми опиратимемося на ті секретні інструкції, які були спущені з Луб’янки, з Москви, то виселенню підлягали саме сім’ї і вбитих, і засуджених, і тих, хто перебував у нелегальному становищі, активних націоналістів і членів УПА. Йшлося про конкретних людей, щоб в такий спосіб придушити націоналістичний рух на Західній Україні. Якщо ми подивимося на 1947 рік і як історики шукатимемо причинно-наслідкові зв’язки, то саме в 1947 році відбулися вибори до Верховної Ради у лютому 1947 року. Влада побачила, що населення нехтує, не хоче йти на виборчі дільниці і закріплювати в законодавчому полі силу радянської влади, тому вони вирішили депортувати цих людей і забезпечити у грудні 1947 року вибори до місцевих органів влади.

Не слід забувати, що в цей час відбувається другий етап совєтизації цього регіону. На цей момент активно проводиться суцільна колективізація. На 1945 рік в регіоні було всього понад 30 колгоспів. Після депортації, на 1950 рік, влада звітувала про те, що близько 90% господарських колективів об’єдналися у колективні господарства.

Сергій Стуканов: Куди депортували ці 76 тисяч?

Олег Бажан: Переважну більшість депортованих було відправлено піднімати вугільну промисловість Радянського Союзу. Це в межах РФ і Казахстану.

Тетяна Пастушенко: Ми з Олегом щойно приїхали з Караганди. Ми брали участь у форумі українців Казахстану і Середньої Азії. В рамках цього форуму проходила конференція, був відкритий пам’ятник депортованим українцям, була випущена і презентована книга – спогади людей, які залишилися жити в Караганді. Я відчула, що зацікавленість українців в Казахстані Україною набагато більша, ніж України тим, хто там залишився жити.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.