Каже, що вже кілька років цікавиться архітектурною трагічною долею пам’ятки радянського монументалізму ХХ століття «Стіна Пам’яті» у комплексі київського крематорію, яку створили Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Адже Стіна загальною площею близько 2000 кв. м була вкрита авторськими барельєфами на тему життя і смерті. Робота над нею тривала понад 10 років і стала, по суті, справою життя дуету художників-монументалістів. Споруда була знищена 1981 року радянською владою.
Тому Зінаїда Ліхачева разом з режиссером Дмитром Богомазовим методом інсталяції вирішили нагадати про систему, яка призвела до руйнування і деструкції. Кажуть, що вона й зараз присутня у свідомості людей, бо провокує військову агресію. Але, водночас, вони намагались реконструювати «Стіну» у метафізичному сенсі, щоб згодом вона стала символом перехресних тем свободи і прагнення до неї. Адже «Стіна» у сучасних стосунках між людьми призвела до війни на Донбасі, до загибелі людей.
Зінаїда Ліхачева: В процессе создания инсталляции происходило ее переосмысление, поэтому то, что получилось, не всегда соответствовало изначальным эскизам. Это рефлексия на то, что происходит сейчас. Стена, которая была создана Рыбачук и Мельниченком, трансформировалась в современный контекст.
Галина Бабій: Мені здається, що ця інсталяція має бути більш доступною та відкритою для широкого кола.
Зінаїда Ліхачева: Я не хотела бы переходить в масштабы показательного выступления. Сегодня мне хотелось бы обратить внимание, что это не форма развлечения. Важен диалог между идеей инсталляции и людьми, которые пришли. Эта инсталляция призвана заставлять людей размышлять и не жить в иллюзиях. Это посыл к переосознанию ситуации.
Галина Бабій: Тобто, інсталяція спрямована на тих, хто не усвідомлює, що в Україні війна?
Зінаїда Ліхачева: Многие приходят чтобы посмотреть, что художники думают об этом всем, что они чувствуют. Ведь в Киеве все так спокойно и нет чувства, что в Украине война. Инсталляция помогает осознать это, задуматься над этим.