Такого масштабу організованого державою грабунку історія ХХІ століття не знала. Після анексії Криму власність держави Україна, українських юридичних осіб і громадян України перетворилась на здобич агресора — доводить збірка «Крим. Анексована власність», видана Українським незалежним центром політичних досліджень.
Дослідниця Юлія Тищенко вважає, що порушення права власності є одним з індикаторів порушення прав людини на окупованій території.
За підрахунками УНЦПД, грабіжницька політика російської влади зачепила 42 тисячі майнових об’єктів української власності. Поміж захопленого — пам’ятки культури і промислові об’єкти, інфраструктура і майно громадських організацій.
Від експропріації не захищено і майно релігійних громад, у тому числі деяких громад Української Православної Церкви Московського патріархату.
Так звані «націоналізація» і «приватизація» у Криму є складовими послідовної політики державної політики Росії, спрямованої на знищення зв’язків Криму з рештою України, — пояснює гостя.
Андрій Куликов: Чому ви вважали за потрібне видати цю книгу?
Юлія Тищенко: На питання власності звертають дуже мало уваги, але це одна із частин забезпечення прав людини, одна зі складових оцінки режиму, це своєрідний індикатор значних порушень прав людини.
Ситуація у Криму дуже кричуща: якщо на Донбасі є дуже своєрідна стратегія — «анексія без анексії», то в Криму — це тотальна експропріація. Там є майно різних форм власності, зокрема і державна. Ми втратили 27 підприємств, яким належало 42 тисячі одиниць майна.
Доволі складно відслідкувати порушення права на власність фізичних та юридичних осіб, малого і середнього бізнесу, громадських організацій. Є проблеми, пов’язані з релігійними організаціями, і ускладнення у перереєстрації майна — це додатковий фактор тиску.
Ірина Соломко: Чи відбулася націоналізація майна тих, хто виїхав, і тому не підтвердив свого права на власність?
Юлія Тищенко: Можна виділити три періоди: перший — те, що назвали націоналізацією, і цей період завершився навесні 2015 року. Тоді вся державна власність була проголошена кримською власністю, або й власністю РФ.
Другий етап — ухвалений закон про викуп приватного майна. Це було схоже на експропріацію і суперечило навіть російському законодавству.
Потім почались дуже цікаві процеси приватизації експропрійованої державної і приватної власності. Минулого року цей процес пішов складно, але цього року бачимо список, у який внесені 16 об’єктів для приватизації.
Умовно: забирають вашу квартиру, а тепер її продають. І ви нічого не можете із цим зробити. Російський суд постановив, що усі рішення кримської влади абсолютно законні.
Андрій Куликов: Що змінилось, що цього року цей процес пішов успішніше?
Юлія Тищенко: Я не думаю, що все пройде дуже успішно, але перші тривожні звістки були.
Дуже кричущий випадок був, коли «Укрзалізниця», яка стала Кримською залізницею, була передана на баланс Російській залізниці. Це указ Медвєдєва.
Те ж відбувається з об’єктами культурної власності — більше 200 об’єктів за рішенням російського уряду було внесено до об’єктів федерального культурного майна. Серед них є пам’ятники ЮНЕСКО, визнані українськими.
Ірина Соломко: Що Україна робить, щоб захистити свою власність, зокрема культурну спадщину?
Юлія Тищенко: Повністю себе захистити нереально, але що стосується об’єктів культури — реально запобігти вивезенню експонатів. Для цього потрібно накласти арешт на ці об’єкти, провести певні дії.
Щодо захисту прав державної власності у судах — це складно. Це може зайняти десятиліття.
Міністр юстиції стверджує, що було подано до суду, але стосовно яких об’єктів — я такою інформацією не володію.
Ірина Соломко: Яка доля об’єктів українських олігархів?
Юлія Тищенко: Власність Тарути — це тепер власність російського президента.
Якщо раніше у когось були ілюзії, що можна мати зареєстрований бізнес в Україні і водночас у Росії, — вони не виправдались.
Якщо говорити про «Кримський Титан» Фірташа, то у Росії як підприємець зареєстрована дочка, і від її імені здійснюється діяльність.
Щодо власності Коломойського — там все дуже сумно. Там забрали все, що можна встановити.
Почитати книжку можна на сайті Українського незалежного центру політичних досліджень.