У травні в Києві стартує проект «Молоде українське кіно. Альманах #4», де будуть представлені три корткометражні стрічки Ірини “Кров”, “Мужицький ангел” та “Сонет 132”. Метою подібних проектів є знайомство українського глядача з кінопродукцією, що виробляється в Україні. «Український глядач прагне ходити на хороше кіно», – зауважує режисерка.
Василь Шандро: Проект «Молоде українське кіно» стартує 6 травня. Розкажіть про це докладніше.
Ірина Правило: «Молоде українське кіно» – це бренд, під яким виходить уже четвертий альманах, що буде презентований в кінотеатрі «Київ» з 6 по 13 травня. В ньому об’єднані три фільми, режисером яких я є. Цьому четвертому альманаху передували три, де зібрані фільми молодих українських режисерів, випускників Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого.
Василь Шандро: Які саме фільми будуть представлені в рамках цього проекту?
Ірина Правило: Буде представлений фільм «Кров» – українсько-грузинський проект, який ми знімали в Грузії, за мотивами оповідання Нодара Думбадзе. Також будуть представлені фільми «Мужицький ангел» та «Сонет 132» за мотивами оповідань українського письменника Степана Васильченка. Всі ці фільми є різними, але вони об’єднані темою становлення особистості. Адже зараз, у час становлення нації, ця тематика надзвичайно актуальна.
Тетяна Трощинська: Чому твори саме Степана Васильченка, адже вони є досить складними для сприйняття?
Ірина Правило: Так, і навіть із шкільної програми Васильченко вилучений. Але я свої фільми створюю за покликом серця, і коли мене захоплюють твори, то я втілююсь в описані події, а герої оповідань, буквально, починають ходити за мною. От, наприклад, я не змогла не екранізувати фільм «Сонет 132», знятий за мотивом оповідання «Московський ґедзь», в якому розкривається історія кохання, що будується на конфлікті мов. Мов української та російської. Тобто є україномовний хлопець, який стає на шлях усвідомлення себе, як громадянина України, і дівчина, яка спілкується російською мовою. Та попри шалене кохання, говорячи цитатою Степана Васильченка : «Муха така сидить у їй, московський ґедзь прозивається. Така клята й уперта муха, що коли оселиться в якій панні, то вже ні прозьбами, ані грозьбами, – нічим ви його не виженете з неї…». Як, бачимо, актуальність тематики залишається як 100 років назад, так і зараз. Наразі московський ґедзь – це те, що сидить в деяких людях як ненависть до бажання становлення чогось українського.
Василь Шандро: Ми маємо потенціал робити кіно про самих себе, з якоюсь національною відзнакою?
Ірина Правило: Так, я думаю варто робити кіно про те, що ти прекрасно знаєш та відчуваєш. Ми, наприклад, часто робимо чисто українські проекти. Хоча є й такі, що переплетені з культурами інших країн, та це тільки робить наш кінематограф більш мультикультурним.
Василь Шандро: Наскільки українці готові платити за власний кінематограф? Адже деколи вони не хочуть приходити навіть на безкоштовні покази та фестивалі?
Ірина Правило: Український глядач, насамперед, повинен бути дуже добре проінформований, про що взагалі іде мова, і чому варто сходити на той чи інший фільм. Зі свого особистого досвіду я можу сказати, що український глядач готовий платити, і прагне ходити на хороше кіно. А коли це ще й українське кіно, то він щасливий.
Василь Шандро: Чи є в нас люди, молоді професіонали, які можуть знімати різноманітне кіно – від простих шоу до високохудожніх авторських фільмів?
Ірина Правило: Все залежить від особистості. Важливо працювати з молоддю та проходити цей шлях становлення. А взагалі, процес пішов. Тепер тільки вперед, тільки сміливо. Молоде українське кіно є.