Українське радіо й розмови про літературу допомагали вижити в полоні, - Володимир Фомічов

«Приємно бачити наш прапор, людей, які близькі тобі за духом, вільно спілкуватися своєю мовою. Для мене це дуже важливо», – каже Володимир Фомічов. Зараз він перебуває в Києві, в шпиталі на Верхній, 5, звідки й поспілкувався телефоном із Громадським радіо.

Говоримо про події дворічної давнини та обставини, за яких Володимир став заручником, про ставлення до нього в СІЗО, про обмін та емоції після повернення до Києва.

Обмін постійно з якихось причин зривався. Ми перший раз взагалі думали, що поїдемо додому десь восени 2016 року (у в’язниці ходити чутки), потім я думав, що під Новий рік 2016-17

Дмитро Тузов: Як ви стали заручником, за яких обставин вас захопили?

Володимир Фомічов: Я приїхав до батьків додому в Макіївку на новорічні свята. Це було наприкінці 2015 – на почату 2016 року. До мене на квартиру приїхали працівники “МДБ” та затримали мене. Це було 4 січня 2016 року.

Я два місяці просидів у приміщенні “МДБ”, потім із березня 2016 по липень 2017 – в донецькому слідчому ізоляторі. Майже з серпня 2017 до цього часу відбував «покарання» в колонії №27 в Горлівці.

Наталя Соколенко: Був вирок так званого суду, в чому вас намагалися звинуватити?

Володимир Фомічов: «Військовий трибунал «ДНР» звинуватив мене в незаконному зберіганні зброї та в екстремізмі.

Дмитро Тузов: А яка була ситуація зі зброєю?

Володимир Фомічов: Дві гранати, які там якось з’явились. А екстремізм – по факту це було через те, що я брав участь на Майдані, тому можна було приписати участь у будь-якій українській партії або організації.

Найважче було пережити перші два місяці в «МДБ», коли треба було давати якісь показання

Наталя Соколенко: Наскільки я знаю, коли ви відбували «покарання в колонії, то могли нас чути, розкажіть про це.

Володимир Фомічов: Це дуже цікава історія. Моя колонія №27 знаходилася у Калінінському районі міста Горлівка. Ми могли ловити, я так розумію, Бахмутську вишку. Дуже класно ловилося «Українське радіо», радіо «Промінь», «Громадське радіо», «FM-Галичина» та радіо «Перець FM». Для мене це була неймовірна підтримка — те, що я зміг за довгий час почути рідну українську мову, рідну українську музику

Перший канал Українського радіо краще ловився, але якщо правильно налаштувати приймач, можна було якось спіймати Громадське радіо. Я декілька разів потрапляв на ранкову програму Куликова (програма «Ранкова Хвиля», одним із ведучих якої є Андрій Куликов – ред..) на «Київ-Донбас» також.

Читайте також: У колонії «ДНР» Фомічов слухав Громадське радіо

Наталя Соколенко: Може пам’ятаєте якісь історії, почуті в радіоефірі, які вас підтримали або надихнули?

Володимир Фомічов: Я потрапив на ранковий ефір Куликова, Тарас Качка (радник міністра закордонних справ, — ред.) розповідав, що Україна якось розвивається і ми йдемо до своєї мрії — до вступу у Європейський Союз. Мене це надихнуло, бо російські канали розповідали, як тут погано, буде нова революція, буде гірше, знов усе повалиться, а тут Тарас Качка каже, що в принципі усе добре, ми проводимо реформи, Україна показує себе більш амбітно на міжнародній арені, може навіть висовувати свої умови у певних питаннях. Для мене це було дуже важливо

У мене іноді було відчуття, що цього не буде ніколи, що Київ я взагалі більше в житті не побачу, друзів теж. Таке відчуття виникало й було дуже сумно

Для мене було важливо послухати про наших заручників, які сидять у Росії. Я коли слухав про Сенцова та Кольченка, яким дали по 10-20 років, мені було дуже важко. Я розумів, у яких умовах вони зараз перебувають, я розумів, як важко зараз їхнім матерям, які уїздять з Криму передати якусь передачу, я розумів, що у них передача дуже обмежена кілограмами і вони змушені обирати – теплі речі, чай або кава. Це дуже важко. Я сподіваюся, що скоро будуть звільнені усі заручники, не тільки з «ДНР», «ЛНР», а й з РФ, бо нам дуже потрібні ці люди.

Дмитро Тузов: Чи були у вас розмови про майбутнє з охоронцями, представниками самопроголошених утворень?

Володимир Фомічов: Я про майбутнє взагалі намагався не особливо розмовляти. Я розумів, що кожна наша неправильна дія може зірвати обмін.

Я просто дивився далі, розумів що колись термін закінчується. Міг нормально спілкуватися, намагався не починати політичні теми.

Могли спілкуватися про якісь теми, які проходили в нашому приміщенні, – про літературу, про музику. На цьому можна знайти спільну мову. Навіть з адміністрацією можна знаходити спільну мову, бо це в першу чергу – люди.

Наталя Соколенко: Як атмосфера свободи на вас вплинула, ця тепла зустріч, яку вам влаштували колеги?

Володимир Фомічов: Вчора я дивився на паркан біля своєї колонії, а зараз дивлюсь на Печерські пагорби. Для мене це дуже важливо. Мені навіть важко описати – сльози навертались, коли я сюди приїхав.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.