Увага до Волинської трагедії зростає на тлі популізму у Польщі, - історик

За ухвалення резолюції проголосували 60 сенаторів, 23 були проти, 1 утримався. Історик Олександр Зінченко розповідає, що собою уявляє ця резолюція, які настрої панують у польському суспільстві та яке ставлення поляків до українського народу.

Олександр Зінченко: Насправді, це дуже дивна історія. Справа в тому, що, наприклад, якщо говорити про геноцид 39-45 рр., які зазначені в тексті цієї заяви, виникають питання до автору. Проблема в змісті цієї заяви полягає в тому, що вона, з точки зору історії дуже не ретельно виписана. Заява складена на основі проекту постанови Сейму Міхолом Дворчиком (депутат, який відповідає за стосунки з польською діаспорою).  

Любомир Ференс: Зараз часто говорять, що знову почали «розхитувати човен» у відносинах між Україною та Польщею. В кінці червня був конфлікт.

Олександр Зінченко: В Перемишлі відбувалась хода. Перемишль — місто, яке має українську громаду, яка мешкає там з часів існування міста. В цьому місті в 18-20 роках була похована значна частина українців — воїнів Української Народної Республіки. Відповідно, протягом 80-ти років відбувається така хода. Та раптом так звана «антибандеревська істерія» призводить до того, що місцеві націоналісти намагаються зупинити цю ходу і перешкодити руху. Вони нападають на одного з учасників в чорній сорочці з червоною вишивкою (вона не є політичною декорацією чи проявом пошани українських націоналістів). З собою місцеві принесли червоний прапор, але з якою метою — не зрозуміло. На багатьох записах це можна побачити.  

Любомир Ференс: Події, які відбулися в Перемишлі та постанова Сенату можуть свідчити про початок кризи між Україною і Польщею?

Олександр Зінченко: Я би сказав, що це один з проявів кризи польського суспільства. Тобто є взаємозв’язок між Україною та Польщею, налагоджена співпраця тощо. А є внутрішня динаміка суспільств. Польська суспільна динаміка впродовж декількох років мене насторожує. До складу польського парламенту увійшли переважно  люди лідера Руху «Kukiz’15». Я навіть не можу підібрати аналог української публічної персони до польської влади. Їх можна порівнювати з проявом українського націоналізму 30-х років.

Любомир Ференс: На найвищому щаблі керівництво обох країн віддають пошану подіям, намагаються знайти шляхи примирення. Ви говорите, що польське суспільство не сприймає українців як таких. Чому так є?

Олександр Зінченко: Щось відбулося всередині польського суспільства. Юрій Андрухович нещодавно написав текст, в якому записані його спостереження процесів перемін у відношеннях. В 90-ті роки про Волинь українські націоналістичні рухи говорили зважено та спокійно. Але з кожним роком ситуація все більше нагнітається. Це якійсь дуже гострий емоційний стан. Зрештою те, що відбулося в Перемишлі — один з проявів того, що польське суспільство починає заходити в такі формати ксенофобії, які стають небезпечними для інших. Мої друзі з Польщі теж відзначають ці процеси. Побутової ксенофобії в Польщі стало значно більше, при цьому це проявляється не лише по відношенню до українців. Нещодавно один із колег описував ситуацію по відношенню до німців — поляки вимагали перестати говорити німецькою та перейти на польську мову.

Любомир Ференс: Хто впливає на настрої всередині суспільства? Це якийсь зовнішній чи внутрішній чинник?

Олександр Зінченко: Це внутрішня динаміка польського суспільства. Тобто на якомусь етапі відбулося певне розчарування ліберальної платформи. Через незадоволення ідеологічної складової суспільство поступово це проявило. Також відбуваються зміни в молоді: сьогодні вона більш права, ніж 10 років тому. Польське суспільство дуже сильно змінює свою позицію праворуч. Дуже часто це впливає на поточні дискусії. Українським на польським інститутам пам’яті вдалося добитися порозуміння та допустити діалог між істориками обох сторін. Багато років не було безпосередньої комунікації. Політики паразитують на болях польського суспільства і в такий спосіб намагаються отримати політичний тиск. В принципі, подібна ситуація відбувалась за часів Партії регіонів щодо мовного питання.

Любомир Ференс: Тобто ми можемо сказати, що постанова Сенату Польщі є популістичною?

Олександр Зінченко: Це, безперечно, популізм.

Любомир Ференс: Чи може Сейм теоретично прийняти цю постанову?

Олександр Зінченко: Причина появи постанови значно глибше. Підґрунтя цього конфлікту ще давні. Якщо говорити про конкретну заяву в Сеймі, про авторів цієї заяви, то можна чітко казати, що в цьому немає правди, на відміну від жесту президента України, нехай і не таким значним, які робили в минулому. В Україні жест Петра Порошенка сприймається приблизно в такий же спосіб, як і сприйнятий у минулому жест Біллі Брандта (ред. — німецький політик, соціал-демократ, голова Соціал-демократичної партії Німеччини в 1964-1987 рр., четвертий федеральний канцлер ФРН (1969-1974), лауреат Нобелівської премії миру). З одного боку, суспільство не сприймає крок українського президента, з іншого — підтримує. В Польщі, як це не дивно, цей жест практично незауважений. Я запитав своїх приятелів з Варшави «чому так сталося?». Вони вважають, що інформаційно цей жест перебив саміт НАТО — польські дискусії сконцентрувались навколо на зустрічі Обами та Дуди. В мене є побоювання, що цей жест залишиться неоціненим, деякими середовищами непобаченими, а, можливо, запереченим.