В Києві знайдено невідомі тексти Казимира Малевича 1920-30-х років

У Києві знайдено тексти художника Казимира Малевича, що були невідомі раніше. Зокрема, серед знайдених текстів є протоколи виступів Малевича щодо планів розробки дослідницького експериментального кабінету ІЗО в Київському художньому інституті, а також міркування щодо проблем освіти художників, створення нової академії мистецтв тощо. 4 з-поміж знайдених 5 текстів раніше ніколи ніде не друкувалися, тож їх планують опублікувати в лютому 2016 року до конференції «Малевич у Києві».

Про подробиці та значення цієї знахідки розповідає Тетяна Філевська, арт-менеджерка та дослідниця творчості Малевича у авторському подкасті журналістки «Громадського радіо» Ірини Славінської «Антена».

Ірина Славінська: Чого ми раніше не знали про Малевича і можемо дізнатися завдяки вам?

Тетяна Філевська: Ми знайшли тексти, які зберігалися в родинному архіві Мар’яна Кропивницького, котрий як асистент стенографував виступи Казимира Малевича в Києві. Він дивом зберіг записи, що розповідають про роботу Малевича у Київському художньому інституті. Там є протоколи концепції Малевича, яку він представляв колегами і невідомі до цього часу статті, які ніколи раніше не публікувалися. 

Це надзвичайна подія для київського культурного горизонту. Досі київський період Малевича, який припадає на 20-і роки минулого століття, був найменш досліджений у його роботі. Завдяки цим текстам ми можемо зрозуміти чим займався Малевич в Києві і значення цієї спадщини в його творчості.  Також це дасть можливість подивитися очима Малевича на проблеми сучасної художньої освіти.

Ірина Славінська: Малевич є транснаціональною культурою, але витоки його творчості походять з української естетики. Хто сьогодні допомагає нам пізнати Малевича, як українського художника?

Тетяна Філевська: Сам Малевич називав себе «землянітом» і «космітом», громадянином Землі та космосу. Говорити про якусь національну приналежність Малевича немає сенсу. Але витоки культурні, звичайно, мають вплив, і такі витоки у Малевича були. Про це обов’язково треба говорити. Але в Україні про це говорити почали не так давно – з кінця 70-х років минулого століття. Першою про українську складову в доробку художника заговорила Валентина Маркаде, французька дослідниця українського походження, її слова підхопив Дмитро Горбачов, який розвинув тему до меж «Малевич і Україна». Це досить відома його робота, присвячена всім зв’язкам Малевича з Україною. Цей зв’язок особливо очевидний у дитячому віці, коли Малевич зростав в українському селі, серед бурякових полів. У підлітковому віці він вже менше простежується. Потім він надовго поїхав з України, жив у Курську, Петрограді, Москві. І лише наприкінці 20-х років він повертається до Києва, як спеціаліст і художник. Але персональні візити в нього були і до цього часу. Тут жили його родичі, зокрема, рідна сестра. У Києві він починає працювати у Київському художньому інституті.

Ірина Славінскьа: Що викладає Малевич у Київському художньому інституті?

Тетяна Філевська: Це невідома сторінка життя художника. Сьогодні у стінах художньої академія, так зараз зветься Київський художній інститут, про нього майже нікому нічого невідомо. Проблема не в тому, що частина архівів була втрачена під час пожежі та була вивезена під час евакуації Києва у Другу світову війну. Не лишилося навіть пам’яті про нього. І сучасна педагогіка в академії зовсім не спирається на ті знання, які колись запропонував Малевич. Саме Малевич запропонував радикальну реформу Київського художнього інституту. Втілити її йому завадило звільнення з інституту.

Тетяна Філевська: Після переїзду Малевича до Києва 1927-1928 року, в його роботах миттєво з’являється колір, він стає спектральний, різнобарвний: художник писав у автобіографії, як його вражають кольори на сукнях і вишиванках сільських дівчат. Тематично Казимир Малевич починає другий селянський цикл, який з’являється паралельно з поверненням до Києва.