В той день почався не Майдан, а війна, — Володимир Гонський

Василь Шандро: В нашій студії Володимир Гонський – бард, письменник, публіцист, один із голосів Майдану. Також у нас у студії Марія Плетеньова, волонтерка із Миколаїва. Вона днями приїхала в Київ і, я так розумію, ви спеціально приїхали на річницю Майдану?

Марія Плетеньова: Ні, я приїхала не спеціально, але так вийшло. Я дуже рада цьому. Для мене це честь — саме у річницю Майдану. І честь бути тут.

Василь Шандро: Як ви потрапили на сам Майдан три роки тому? Ви пам’ятаєте?

Марія Плетеньова: Я пам’ятаю це як вчора. Перший, хто туди поїхав – це був мій тато.

Володимир Гонський: Герой українсько-російської війни Володимир Івков. Вітаю вас, батьку. Я знаю, що він нас слухає з мамою.

Марія Плетеньова: Коли тато поїхав, не всі розуміли, що є Майдан. Не до кінця розуміли, наскільки він важливий.

Тетяна Трощинська: А про що ви тоді говорили? Якщо ви звісно, пам’ятаєте, про що він сказав, коли вирішив, що їде? Про війну, напевно, не думалось?

Марія Плетеньова: Ніхто тоді не думав, що буде війна. Війна була у 40-ві роки, ніхто не міг собі уявити, що війна буде у ХХІ ст. Що він сказав, коли поїхав на Майдан, я не пам’ятаю дослівно, але сказав, що їде з Богом і що на Майдані Бог. З ним залишається Бог і зараз. Якщо б не Бог, то не було б цієї людини і тих подій у нашому місті. Такі люди – вони герої.

Василь Шандро: Загалом у Миколаєві яка була ситуація? Як сприймалося все те, що ви бачили в телевізорі та інтернеті про те, що відбувається в Києві?

Марія Плетеньова: В Миколаєві різні були ситуації. Достатньо розвинутий був Антимайдан. Там не кращі люди збирались, в основному це була Комуністична партія. У нас є центральна площа, вона мала ім’я Леніна. Зараз, дякувати Богові, її перейменували на Соборну. Там же стояв пам’ятник Леніну, вони збирались там біля вічного вогню. Я тоді навчалась в 11-у класі і займалась в театральному колективі. Наш будинок творчості був якраз навпроти Антимайдану. Вони навіть хотіли зайти в цей будинок творчості і зробити там свої намети. Негативний вплив від цього на місто, звісно, був, але люди гуртувались.

Василь Шандро: І потім ви вирішили поїхати в Київ?

Ніхто не думав, що у лютому буде розстріл. Навпаки, здавалось, що закінчується Майдан, був святковий настрій

Марія Плетеньова: Не, те щоб ми вирішили. Тато їздив два чи три рази у Київ. У нього 22 грудня день народження. Він там його святкував, а також і Новий рік. Як зараз пам’ятаю, його знімало Еспресо ТВ і він нас вітав, махав. Стояв там уже як сотник Майдану.

Перед Різдвом ми з мамою вирішили, що поїдемо до тата. Ніхто не думав, що у лютому буде розстріл. Навпаки, здавалось, що закінчується Майдан, був святковий настрій.

Ми відсвяткували Різдво там. Я ще пам’ятаю, як допомагала робити якісь салати, писала на бутербродах Слава Україні. І на сцені виступала, але це було дуже несподівано.

Василь Шандро: Про ці несподіванки, я думаю, нам більше розповість Володимир Гонський, який тут у нас у студії. Як я вже говорив, пан Володимир – один з голосів Майдану. Перед вами у нас у студії був Борис Єґіазарян, художник. Ми говорили про те, що творча інтелігенція, можемо такий термін використовувати, однією з перших з’явилась на Майдані. В тому числі в активних та конфліктних моментах багато було художників, письменників, музикантів. Для вас конкретно, Євромайдан почався коли?

Фактично, життя показало, що в той день розпочався не Майдан, а черговий етап українсько-російської війни

Володимир Гонський: Добри вечір, братики та сестрички, братове. Слава Україні! Дякую що запросили. Для мене він почався з першої ж ночі 21 листопада. Цей Євромайдан почався зі святкування річниці Помаранчевої революції, яка почалась в цей же самий день, не забуваймо про це. Пам’ятаєте, яка це була дощова ніч? І в цю ніч я зрозумів, що ми маємо справу не з Януковичем і його бандою, його шушерою, я побачив, що там вже почало тхнути Путіним та імперською Росією. На моїх очах беркутівці, або ті, хто грали їхню роль, з дівчаток-студенток здерли якусь клейонку, якою вони прикривались від зливи.

У мене великий досвід спілкування з цією категорією людей, ще з 80-х років, але такої цинічної жорстокості я не пам’ятаю. Коли їм сказали, що це ж дівчата, їм дітей народжувати скоро. А это не клеенка, а малая архитектурная форма, – відповіли. Фактично, життя показало, що в той день розпочався не Майдан, а черговий етап україно-російської війни.

Але ще я хочу сказати. Я дивлюсь на цю чарівну юнку, я так радію! Я такий радий, що зміг її сьогодні запросити. Можливо це одне з моїх найбільших досягнень в житті, що я вигриз великою кров’ю від тих вождів, які тільки себе і особливо “прибліжонних” артистів хотіли бачити на сцені, право, щоб сцена цього Майдану відрізнялась від помаранчевого, де виступали так звані “польові командири”. Тобто – кільканадцять політиків і політиканів і особливо дозволені колективи. Я знаю як зробити, щоб народ виступав. В мене величезний список людей, яким позаздрить багато політиків. І от мама вивела цю 17-річну юнку на сцену. Вона зачитала вірш Шевченка. І я так зрадів, що є ще одна зірочка! Що світ, бо мільйони людей дивилося, побачив, що Україна – то не тільки ота банда політиків, які рвалися до влади. А ти можеш дати дорогу, це трамплін до боротьби зі злом таким людям, як Марічка.

Майдан — це ж, перш за все, був тріумф українського духу та культури.

Я підрахував, що відбулось приблизно 20 тисяч виступів за ці 100 днів. А виступаючих, мабуть ще більше, бо були і колективні виступи. Оркестри, хори, вертепи, колядки. Майдан — це ж, перш за все, був тріумф українського духу та культури. Ці три страшних дні, це, звісно, трагедія. Але, друзі, я вважаю, що це, все ж таки свято, і хочу вас з ним привітати. Свято зі сльозами на очах, з великим болем і гіркотою. Але це свято повстання української нації у всій свої величі, героїзмі та трагізмі.

Тетяна Трощинська: Ще триває цей процес? Майдан закінчився?

Володимир Гонський: Коли мене питають: Коли наступний Майдан?, я кажу, що нам майданів вистачить і на наше життя і на наших, мабуть, дітей та онуків. Концентрація мерзотників на одиницю простору та часу не зменшується. А от кількість світлих людей зменшилась за рахунок Небесної сотні. За рахунок Небесних полків. Знову ж таки, я радію, що є такі люди, як Марічка. Після Майдану вона стала волонтером… Щойно вона мені розповідала про свого батька. Що до Майдану і зараз – це дві різні людини. До Майдану він просто любив Україну, а після він став героєм. І таких сотні і сотні, і тисячі людей. Я їх зараз зустрічаю на своїх концертах та виступах на фронті, яких вже було близько 400. В мене є нова пісня, про Україну. Там співається, що це той край, де живуть люди-боги. Коли поряд з тобою найкращі та найгероїчніші митці, такі як Леся Горова, Раїса Недашківська, Світлана Мирвода і герої в залі, то це ж благодать. Але, на жаль, це не тільки земля людей-богів, але й багатьох мерзотників, інакше сказати не можу. Тому плекаймо оцю молоду еліту.

Василь Шандро: Після Помаранчевої революції у багатьох було розчарування. Чи було якесь розчарування у вас під час чи після подій цього Майдану?

Майдан відбувся і шляху назад нема. Ми йдемо тільки вперед

Марія Плетеньова: Ви знаєте, ми покоління наймолодших, ми не знали Помаранчевої революції. Ми знали про неї тільки з книжок. Були маленькі моменти у мене, у моїх близьких друзів та знайомих, коли були сумніви. Але ті люди, які по-справжньому, серцем були на Майдані, вони розуміють, що наша справжня незалежність дається кров’ю і боротьбою. Було ще питання чи закінчився Майдан. Я гадаю, що Майдан не закінчується в наших серцях, тому що якщо ми зупинимось у своїй внутрішній боротьбі, то, звісно, все і зупиниться. Я вірю в те, що у нас є світлі люди. Незважаючи на те, що багато пішло, вони допомагають нам на небесах. Майдан відбувся і шляху назад нема. Ми йдемо тільки вперед.

Тетяна Трощинська: Що тоді було для вас цією останньою краплею, з чим ви не могли миритися? І чи немає його зараз?

Марія Плетеньова: Останньою краплею на Майдані?

Тетяна Трощинська: Для того, щоб прийняти рішення туди йти. Для того, щоб говорити про те, що ви не можете так жити.

Марія Плетеньова: Для мене це було якимось одним подихом. Один день ти живеш і тобі начебто і все одно, і не все одно. Іншого дня ти проникаєшся цим почуттям, тим, що ти бачиш. У голові спливають якісь моменти з історії. Воно все разом. Звісно, друзі допомагають. Коли сидиш один і варишся у цьому – патріот я чи ні, їхати чи не їхати. Просто за покликом серця та інтуїцією їдеш і знаєш, що ти там будеш потрібен, навіть, якщо тобі мозок каже Ні.

Звісно, зараз хочеться, щоб війна вже закінчилась. Тато зараз служить в морській піхоті. Нещодавно він склав іспит на чорний берет. Ми його всі вітаємо. Це було дуже важко. Йому 53 роки, він ще молодий, як я вважаю, але вже не 25. Я знаю, що таких людей, як мій тато, багато. Звісно, страшно, що війна досі продовжується.

Володимир Гонський: А яка мама в неї козачка. Активістка, патріотка. На таких людях тримається Миколаїв і вся Україна.

Василь Шандро: У нас є стереотипи щодо земель по лівий берег Дніпра та тих, що на Півдні.

Марія Плетеньова: Ми так вважали. Скажу, що до Майдану, я в Миколаєві не бачила таку велику кількість людей, які є зараз, які сильно пропагували свій патріотизм. Просто жили собі і жили. Було таке, це не стереотип, мені здається. Може не такою мірою, як думали на західній Україні. Але це змінилось саме після Майдану. Люди прокинулись.

Росія і її маніпуляції. Як ця хижа потвора, використовує найвищі людські чесноти у своїх сценаріях

Володимир Гонський: З кожним днем я все більше відчував, що це Росія і її маніпуляції. Як ця хижа потвора, використовує найвищі людські чесноти у своїх сценаріях. Вони використовували найкращу частину України, аби захопити її. На жаль, це було так.