В Україні потужне звичаєве право, значення мають стереотипи, а не закони, - Анастасія Мельниченко

У студії Громадського радіо — очільниця ГО «Студена» Анастасія Мельниченко, яка започаткувала рух #ЯНеБоюсьСказати.

Ірина Славінська: Що для тебе 8 березня?

Анастасія Мельниченко: Я думаю, що це для мене професійне свято, оскільки я вже дуже багато років займаюся боротьбою за права жінок, тому я щоразу з нетерпінням чекаю цього свята. Зазвичай люди знають, як мене треба вітати. Мені бажають наснаги в боротьбі за жіночі права. Сьогодні мені написав в приватні повідомлення чоловік, який почав вітати. Я звично кажу: «Дякую». А тут він раптом вітає зі святом весни, краси, бажає жіночності. І я думаю: «Боже, що це?» Вже настільки незвично чути в свою адресу ці шаблонні привітання, що це вибиває з колії.

Ірина Славінська: В твоїх очах як людини, яка займається темою гендерної рівності, активізмом, має досвід цілого руху #ЯНеБоюсьСказати, яке 8 березня було б доцільнішим? Чи чекають таке 8 березня в широкому загалі?

Анастасія Мельниченко: У тому вигляді, в якому воно зараз є, воно не може бути. Повертаючись додому 7 березня громадським транспортом, я наткнулася на шалену кількість п’яних чоловіків, які могли штовхнути. З одного боку, це день боротьби за жіночі права, а з іншого боку, для людей це був привід випити, прийти і, наприклад, принизити жінку. На мій смак, це не повинен бути вихідний, але привід поговорити про питання рівності жінок і чоловіків. Найкраще провести цей день з маршем. Цього року був чисельний марш, мені це страшенно сподобалося. 8 березня треба виходити на вулицю і нагадувати про те, що ця проблема є, вона нікуди не зникла. Це не свято, це день, коли ми говоримо про рівність.

Лариса Денисенко: Перед тим, як 8 березня настало, десь за тиждень, з’являється надзвичайно багато різноманітних сексистських повідомлень.

Анастасія Мельниченко: Я постійно веду полеміку в інтернеті, але сьогодні мені відкрилося, що насправді ми витрачаємо купу свого ресурсу на тих, хто не готовий нас чути. Нам не треба витрачати час на такі пояснення, а варто продовжувати свою справу. Ви можете писати книжки, я можу щось писати в Фейсбуці, Ірина може робити передачі. Кожна з нас повинна про це говорити. Рано чи пізно суспільна норма зміниться, думка переломиться.

Дуже велика частина людей живе в межах своєї норми, своєї матриці. Вони навіть не піддають сумніву, що може бути інакше.

8 березня — це не свято, це день, коли ми говоримо про рівність

Лариса Денисенко: Журналістка Ірина Сампан, яка була у нас в ефірі, говорить, що доступ до військових професій ніби дають, але полеміка зводиться до того, що хтось говорить про репродуктивні функції, які потрібно боронити.

Анастасія Мельниченко: На папері у нас все виглядає не так і погано. Ми добилися скасування заборони на 450 професій для жінок. Згідно з нашим законодавством не можна дискримінувати за статтю при прийомі на роботу, але у нас настільки потужне так зване звичаєве право, що люди керуються більше стереотипами, ніж буквою закону. Я поняття не маю, що з цим робити. Має пройти, напевно, не одне десятиліття, поки це виправиться.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.