В Україні закрита статистика суїцидів внаслідок ПТСР, — психолог

Про це розповіла доцентка кафедри психосоматичної медицини і психотерапії Національного медичного університету ім. Богомольця Ірина Коваль.

Василина Думан: Якось ми мали з пані Іриною розмову і вона сказала, що наслідки того, що відбувається, ще довго будуть відчутні в Україні. Що ви мали на увазі?

Ірина Коваль: Ми не є винятковими людьми, щоб у нас по-іншому відбувалися будь-які процеси. Є хвороба, яка називається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Йдеться про те, що люди пережили дуже сильний стресовий удар. Були присутні при цьому і після того реагують на це різним чином. Переважно це якісь психічні порушення.

Василина Думан: Мова йде про військових чи і про цивільних також?

Ірина Коваль: Про будь-кого. Ця травма може виникнути у людей, які пережили землетрус, цунамі. Але у першу чергу вона стосується людей, які стали свідками або жертвами бойових дій, тих, які побували в полоні.

Василина Думан: У чому це проявляється?

Ірина Коваль: Ми розробили протокол по ПТСР і там враховані всі ці етапи. Це може проявитися як відразу, так і через півроку і навіть рік. До сьогоднішнього дня Америка не може позбутися тих психологічних наслідків, які були завдані армії під час війни в Кореї та В’єтнамі.

Василина Думан: У чому проявляються розлади?

Ірина Коваль: Цей розлад може проявлятися в різних формах. Найчастіше — це депресивна форма і якщо вона деякий час не лікуються, то вони мають значно більшу готовність до суїциду, ніж інші хворі на депресію.

Можуть бути різного роду психотичні реакції. Не знаю, чи погодяться зі мною колеги чи ні, коли обстежували хлопця, який кинув гранату під Верховною Радою, але зовні це було дуже схоже на ПТСР.

Анастасія Багаліка: Чи впливає на людину реакція близьких, друзів?

Ірина Коваль: Безумовно, і саме тому люди, які пройшли випробування війною чи полоном, повинні звернутися за допомогою разом зі своїми родичами. Ми навчаємо цих родичів, як визначати якісь зміни, які відбуваються у того, хто воював і в яких випадках варто звертатися за допомогою до лікаря.

Василина Думан: Які це можуть бути симптоми?

Ірина Коваль: Якщо йдеться про депресивність, то ми звертаємо увагу на те, як людина себе поводить. Є форма депресії, коли люди її приховують і особливо ніхто на це не звертає уваги. Депресію можна визначити за визначеними методиками та лабораторною діагностикою.

Василина Думан: Чи можна пережити війну і не мати ніяких наслідків?

Ірина Коваль: Можна. Ми не можемо запобігти наслідків, бо це залежить від особистості. Але виявляти людей, які не можуть воювати, ми повинні. Тому ми повинні змінити свій підхід і більш виважено ставитися до того, кого ми відправляємо на фронт.

Анастасія Багаліка: Полонені мають свій пост травматичний синдром і як він відрізняється від стану військових, які повертаються?

Ірина Коваль: Нічим. Учасники бойових дій на відміну від тих, хто був в полоні, більш схильні до алкоголізму, як шляху, який, як їм здається, допоможе вийти з цієї ситуації. А ті, хто був в полоні, схильні до вживання інших психоактивних речовин.

Анастасія Багаліка: Як візуально зрозуміти, що людина не придатна до військової служби?

Ірина Коваль: Візуально це визначити неможливо. Є стандартизовані методики, які визначають це. Це забирає час, коштує гроші.

Василина Думан: Ви говорили, що на державному рівні не достатньо серйозно ставилися до цього. Що ви мали на увазі?

Ірина Коваль: Якщо б на момент відбору людей серйозно обстежували при відборі на строкову службу, то було б простіше. Хоча б так, як обстежуються машиністів та пілотів. Є люди, які не можуть виконувати певні дії, їх не беруть в пілоти.

А з військовими ще гірше, бо людина постійно перебуває в стані загрози життя.

Василина Думан: Так само ви розповідали про підвищення ризику суїциду. Чи відома вам якась статистика?

Ірина Коваль: Статистики у нас немає ніякої: ні по кількості хворих, які повернулися з АТО, ні по суїцидах, скоєних тим, хто там був. Насправді статистика є, але я не бачила її ні в яких відкритих джерелах.