В укрлітературі багато образ і подяк залишились не висловленими, — Т. Терен

Тетяна Терен, автор двотомника «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» розповідає про видання двотомника інтерв’ю з відомими українськими письменниками і покликаний донести до читачів думки та помисли письменників. Ведучі: Анастасія Багаліка та Ілона Довгань.

Тетяна Терен: Перше інтерв’ю було записано з Анатолієм Дімаровим. На жаль, його вже немає з нами. І це якраз стало поштовхом, аби продовжити роботу. На сьогодні вже записано 23 інтерв’ю, зокрема, з такими авторами як Юрій Андрухович, Віра Вовк, Лариса Денисенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Cергій Жадан, Оксана Забужко, Юрко Іздрик, Юрій Мушкетик та ін.

Ілона Довгань: А чому саме цих людей ви брали інтерв’ю?

Тетяна Терен: Коли мене про це питають, я кажу, що це мій суб’єктивний вибір. Але оскільки мій попередній список включає в себе 54 героя, з ким би я хотіла записати інтерв’ю, то, думаю, що мої суб’єктивні смаки передбачають інтереси та зацікавлення всіх читачів України.

Ілона Довгань: Які ви ставили їм запитання?

Тетяна Терен: Умовно для себе я щораз говорила, що йду до них, аби дізнатись за сенс життя. В кожному інтерв’ю була матриця, якої я намагались дотримуватись. Зокрема, ми обов’язково детально говорили про батьків, дружин чи чоловіків, дітей героя. Також окремий блок був присвячений творчості.

Ще один блок я б назвала «позиція», в рамках якого я намагалася дізнатися, чим є для них те місце, в якому вони народилися, де вони зараз живуть. І також був окремий блок присвячений постатям, коли я запитувала про тих людей, з якими письменники навчалися, товаришували, які були важливими в їх літературному житті.

Герої розмовляють не лише з читачами, а й один з одним на сторінках однієї книги. Українська література так складалась, що у нас лишалось багато непроговоренного — і образ, і подяк, які так і не були висловлені.

Мені доводилось ставити різні запитання, щоб розкрити їх, і досить гострі теж, але потім я дуже звикала до своїх героїв і вони мені ставали близькими. Редагування інтерв’ю самими героями відбувалося по різному. Шістдесятники просили переважно показати тексти. Дехто просив навіть верстку подивитися. А Іван Драч, розмову з яким називають дуже живою, правдивою, не виправив жодного слова.