В якийсь момент забагато музики, щоб отримувати від неї щастя, — А. Іздрик

Лариса Денисенко: Андрію, що таке «Внутрішня музика» для тебе?

Андрій Іздрик: Колись ми обрали формат радіо: це була виключно інструментальна музика. Орієнтуючись на те, що у нас всі програми розмовні, і щоб дати людям відпочити, треба «тидиц-тидиц» і без вокалу. 

Є купа хорошої музики з вокалом, і гріх її не ставити. А як ставити? В рамках окремої години. А хто буде формувати плейлисти? А давайте збирати плейлисти по людях. Найпростіший варіант: що у тебе в плеєрі?

Я б переформулював це питання по-іншому: «Що в твоєму внутрішньому плеєрі»? В тому плеєрі, що завжди з тобою, та музика, яка була з тобою з дитинства і залишається з тобою дотепер. Спасибі Ірі Славінській, яка допомогла мені запустити цей проект, знайшовши перших людей, які запропонували свої плейлисти. Це один аспект.

Інший — це звук. Пам’ятаю, в мене в дитинстві була касета. Не пам’ятаю, з якою музикою. Це був хороший поп-джаз. Але це був запис з радіоефіру. І в цьому радіоефірі ведучий оголошував треки. І я до цього часу пам’ятаю чарівний магічний голос абсолютно не зрозумілою для мене мовою — очевидно угорською. І цей голос інтригував мене на багато більше, ніж сама музика.

Я довго шукав такий музичний продукт, який би мене заворожував так само, як 25 років тому. Не можу знайти досі.

Єдине, що я міг придумати — це зробити щось подібне самому. Як раз на студію «Громадського радіо» приїхали ефірні процесори для голоси.

Лариса Денисенко: І як їх можна використовувати?

Андрій Іздрик: Попрошу нашого звукорежисера Ірину Ніжник зараз вимкнути всю звукову обробку, і ви почуєте, що я звучу як звичайна людина, не радіоформатно. А з обробкою в мене кращий голос.

Лариса Денисенко: Приклад дуже класний. Ми теж хочемо собі такий рівний сексуальний голос. Але повертаючись до «Внутрішньої музики», за твоїми спостереженнями, як часто збігаються музичні уподобання людей з твоєю уявою про них?

Андрій Іздрик: Збігаються майже на 100%. Чим краще я знаю людину, тим менше я дивуюся з того плейлиста, що від неї отримую. У випадку з Тарасом Лютим — філософом та письменником, мені вистачило знати, що він з Могилянки.

Лариса Денисенко: Що у твоєму плейлисті?

Андрій Іздрик: Як каже Мох з «Перкалаби»: «Доброї музики море». Але я не знав, що з нього вибрати. Довжелезний час я зависав на металі, але так само зараз не хочу це крутити в ефірі. Я відчуваю за це відповідальність. А ось класика британського арт-року — з одного боку я чув з колиски, а з іншого — можу без жодного докору сумління прокрутити в ефірі.

Лариса Денисенко: Непогано було б якби ти як автор прокоментував, чому представив композиції «King Crimson».

Андрій Іздрик: Я не люблю брати коментарі від людей, чому їм подобається той чи інший трек, бо я сам не можу відповісти на це питання. В даному випадку це одна з касет з мого раннього дитинства, яка лежала у нас вдома.

Якщо послухати партію гітари «King Crimson», то вже розумієш, що цю музику потрібно грати лише так, а не інакше. Власне, я кажу про композицію «Three of a Perfect Pair».

Лариса Денисенко: Яку музику ти слухаєш, коли ти щасливий і коли втомлений?

Андрій Іздрик: В якийсь момент занадто багато музики для того, щоб отримувати від неї щастя. І в цьому плані мені потрібні «важкі наркотики» — щось дуже пробивне. Переважно, якщо це хороший настрій — power metal, якщо поганий — black metal. Але існує дуже багато хорошої музики, яка підходить до різних станів.