Варварство і руйнування міфів: Тарас Антипович презентує роман «Помирана»

Про основні меседжі своєї нової книжки автор розповів у студії “Громадського радіо”

Василь Шандро: Що означає назва «Помирана»?

Тарас Антипович: Помирана — це неологізм. У цій книзі багато неологізмів, оскільки вона відображає замкнену спільноту, яка живе власними міфами, вона дуже закрита і виробляє свою мову. «Помирана» в моєму розумінні — це країна смертельних чудес.

Василь Шандро: Етимологічно це слово походить від слова помирати чи ні?

Тарас Антипович: Напевно, так, це одна з можливих інтерпретацій.

Василь Шандро: В анотації сказано, що ця книга за жанром є дистопія. В чому, власне, полягає дистопічність вашого роману?

Тарас Антипович: Дистопія — це зображення суспільства, яке в своєму розвитку пішло неправильним шляхом, рухаючись до деградації, а не до процвітання.

Поштовхом до написання цієї фантазії стало відчуття, що в нашому світі актуалізувався дух варварства, якісь брутальні взаємини між людьми, налаштованість на войовничість

Поштовхом до написання цієї фантазії стало відчуття, що в нашому світі актуалізувався дух варварства, якісь брутальні взаємини між людьми, налаштованість на войовничість.

Василь Шандро: Варварство — це лише війна, чи воно виявляється в наших повсякденних стосунках, в тому, щоб поступитися місцем у транспорті, в спілкуванні з чиновниками різних рангів, намагаючись отримати певну довідку тощо?

Тарас Антипович: Суть варварства в саморуйнуванні, тобто я зображаю комуну героїв, які займаються саморуйнуванням, самі того не бачачи. Якщо забрати в людини моральні дилеми, культурні традиції та духовні орієнтири, то вона буде жити, як тіло.

В романі об’єднана сатира, фантастика і навіть елементи жахів. Водночас в ньому є певна публіцистична підкладка. Але в ньому йдеться не про наш побут і взаємини. Це своєрідна реальність, яка виростає з таких явищ, як дегенеративні республіки на Донбасі, чи Північна Корея, чи сучасна Росія.

Василь Шандро: Чи ви акцентуєте на якусь конкретну географію чи якийсь конкретний час?

Тарас Антипович: Ні, територія не названа, сказано лише, що невелике суспільство сусідить із більш розвиненим, як то буває в нашому житті. Як Північна і Південна Кореї — і там, і там корейці, але Північна Корея — це тоталітарна держава, яка продукує терор і маразм, а Південна Корея вкладає мільярди в науку і торгує електронікою по всьому світові. Тобто сусідами можуть бути спільноти, які живуть навіть у різних століттях.

Українці ніколи так добре не жили, як за часів незалежної держави

Наш приклад теж цікавий, коли Україна намагається стрибнути в ХХІ століття з ХХ, а сусідня країна Росія, теж перебуваючи у ХХ столітті, рухається в ХІХ.

Василь Шандро: Про що говориться це намагання заскочити в останній вагон потягу, який зветься Європа, — повернутися до історії та віднайти якусь золоту добу, щоб намагатися її реабілітувати наново, зокрема, на прикладі Росії?

Тарас Антипович: В Росії спостерігається ностальгія за ілюзорною величчю. В нас цієї ностальгії немає, тому що, якщо глянути в історію, то українці ніколи так добре не жили, як за часів незалежної держави. Нам немає за чим ностальгувати, і ми дивимось тільки вперед.

Василь Шандро: В якому контексті ви розглядаєте проблему «Україна і варварство»? Я говорю не тільки про закиди з боку Росії, але й з боку Польщі щодо геноциду поляків та збоку Ізраїлю щодо трагедії в Бабиному Яру.

Тарас Антипович: Я думаю що немає у світі сусідніх держав, які би перетиналися і не робили один одному зла. Всі ці ситуації потрібно досліджувати та встановлювати істину, якщо це можливо, тому що кожен дивиться зі свого боку, і тут повної об’єктивності не можна досягнути.

Просто Україна свого часу не вела подібних дискусій, про це мало говорилось, і через це за нас хтось може формулювати наш образ, — це елемент інформаційних війн.

Це, звісно, не справа письменників, ми своїми творами можемо лише поставити запитання, але не розкласти все по поличках.

Василь Шандро: Чи можна якось сформулювати запитання, яке ви ставите цією книжкою?

Тарас Антипович: Мене цікавило: якщо люди прожили у власному міфі, як за колючим дротом, то як вони переживуть руйнацію цього міфу і чи переживуть взагалі? Чи можуть вони вийти за межі своєї території?

Василь Шандро: Руйнування яких міфів може зруйнувати нас?

Тарас Антипович: Україна в мене викликає оптимізм, адже ми не сильно віддані якимось історичним ілюзіям, тому що вони не ґрунтуються на якомусь грандіозному імперському дискурсі, як у росіян, коли вони відчували якусь велич попри тотальне безправ’я народу.

Українці не мають такої великої пошани до вождів, ми ненавидимо президентів, ледве їх обравши — це якась давня традиція. Ми створили не так багато міфів — це козаччина та Київська Русь. Але в українців достатньо критичного мислення, щоб сказати що козаки когось рятували, а якогось і грабували, — було по-різному.

Василь Шандро: Людство без варварства може обійтися?

Тарас Антипович: Воно було б щасливе без варварства, але поки що не виходить. За всю історію людства було приблизно 3000 війн, і вони не припиняються. Навпаки, два роки тому розпочалася нова війна на нашій території. Це все і призвело до написання «Помирани».

Василь Шандро: Коли і де буде презентація цієї книги?

Тарас Антипович: У Києві презентація відбудеться в понеділок 24 жовтня о 18:30 у книгарні «Є» на вулиці Лисенка, 3.