Вчитель математики з Горлівки, професійний еколог, пацифіст і вегетаріанець Микола Воронін розповідає про те, як став бійцем АТО: “Рік тому я жив у Горлівці, був сепаратистом, був проти Майдану 2014 року, хоча 2004 року брав активну участь у Помаранчевій революції. 2014 року брав участь у проросійських мітингах біля Донецької ОДА навесні. Але коли я побачив тих людей, то зрозумів, що вони приїхати сіяти хаос, а не щось будувати. Донецьких там було дуже мало. Для порівняння я сходив на проукраїнський мітинг і відчув разючу різницю. За декілька днів потому я записався в батальйон “Донбас”. З серпня Микола Воронін воює в 79-й окремій аеромобільній бригаді. Микола Воронін був “кіборгом” з Донецького аеропорту і, знаючи ситуацію зсередини, радить українцям не перейматися, а молитися та допомагати воякам на фронті фінансово чи іншими способами: “Наших втрат там набагато менше, ніж втрат сепаратистів”. Сподобалася розмова? – Підтримай Громадське радіо!
Зараз нас відпустили у відпустку на цілих 20 днів. Виходить, що ми раз на рік маємо право на відпустку в цілий місяць. Це дуже багато, нам вона дісталася як нагорода. Ми стояли під Маріуполем, а перед цим стояли в аеропорту, перед тим під аеропортом. Де ми тільки не стояли, поносило 79-ту.
Під час відпустки, сцени мирного життя як вам їх проживати?
Дуже приємно, ось тільки що мої друзі з організації «Чорнобиль тур» запросили мене в ресторан. Я вперше спробував суші. Після військової гречки це дуже приємно. Я вдячний Богові, за те, що у мене є така велика купа друзів. Не встигаю всім відповісти і до всіх приїхати. Я вчився в Києво-Могилянській академії 7 років і тому у мене багато знайомих і друзів в Києві.
А хто ви за освітою?
У мене три диплома, я спеціаліст з фізики, спеціаліст з комп’ютерних технологій і магістр екології. Взагалі-то в Горлівці я був вчителем математики, пацифістом, екологом. Був за мир і навіть вегетаріанцем. Якби мені хтось рік назад сказав, що я буду воювати, я б плюнув йому в око. Я був проти майдану, я був сепаратистом. Але я стояв на першому майдані.
Рік тому ви виступали за від’єднання від України?
Сєпаратюга – це той, хто за Росію. Я підтримував Путіна в той час, і не розумів нащо зараз майдан робити? І навіть пішов на проросійські мітинги в Донецьку ОДА. Це були перші дні, коли вже ОДА захопили. Але коли я побачив цих людей, побачив, що вони творять. Тоді я зрозумів, що ці люди приїхали сюди не будувати. В масі своїй там були приїжджі, збірна солянка якихось провокаторів. Донецьких там було дуже мало. Постійно бачив ці агіткоманди, які жалілися, що не можуть підняти народ. Вся будівля загажена, матюки, цигарки, драки між собою. Я дивився на все це і думав, куди я попав? Потім для порівняння я пішов на українській мітинг . Я відчув контрастну різницю. Біля ОДА сепаратистів стояло десь чоловік 800, які кричали «Росія, Росія» , а на українському стояли три тисячі з дітьми, з прапорами, з молитвами, на колінах, ніхто не матюкається, не курить. Хоча у сепарів була їжа і чайочок , зброя. А у цих тільки прапорці і молитви. І коли я йшов від сепаратистів, у мене було відчуття, наче я виснажений. Коли машини проїзджали повз ОДА, вони намагалися швидше проїхати цей бідлам. А коли проїжджали поруч з українськими мітингами, всі сигналили. Я настільки відчув різницю, що проблема вибору для мене більша не стояла. Через день я поїхав добровольцем служити в батальйон «Донбас».
Я в принципі стакер, в зону відчуження багато разів ходив і це виховало моє тіло в плані біганини, схову. Сказати, що я був зовсім не підготовлений не можна, але зброю я до того ніколи не тримав. Коли я попав в батальйон, то і зброї не було. «Донбас» був купкою пацанів з коктейлями Молотова і муляжем автомата. В цей же час читав сепаратиські чутки, що батальйон «Донбас» накриває градом. А у батальна «Донбас» і зараз града не має. Через якийсь час сепаратисти нам «подарували» трохи зброї . Зараз я вступив в 79 ОАМБ, тут нам вже видала держава зброю.
Розкажіть про своє перебування в Донецькому аеропорті.
Я хочу сказати, щоб слухачі не переживали, краще молитися. Аеропорт залишається гарячою точку, бо він дуже вигідний для нас. Наших втрат там значно менше, ніж сепаратиських. Для кожного бійця важливо побувати в аеропорту і побачити цю силу і героїзм на власні очі. Коли розумієш, що всі ці славнозвісні російські десантники і не такі вже й страшні. Ми готові терпіти заради перемоги і заради миру на території України, щоб решта території України не бачила війни.
Українське військо зросло в своїй боєздатності процентів на 900. Війна вчить дуже швидко, хочеш жити – навчишся.
Люди поживши під владою терористів, розуміють, що краще без ДНР. Хоча деякі вважають, що зрадив Горлівку і воюю за хунту. В Горлівці терористи час від часу ведуть обстріли з градів, інколи шурує міномет. В аеропорту ми міномети називали кабанчиками. Трапляються на війні кумедні моменти, про які потім можна буде згадати. Я проти миру, я за перемогу! Мені не потрібна Москва, мені потрібна моя земля.
