Верховний Суд має забезпечити правову сталість, — кандидатка на посаду судді ВСУ

“Мені набридло просто критикувати, я вже хочу щось змінювати сама”, — говорить Олександра Яновська про мотивацію брати участь в конкурсі на посаду судді оновленого Верховного Суду України. 

Лариса Денисенко: Що виявилося найскладнішим у конкурсі? Наприклад, як давалася публічність? Адже забезпечувалася трансляція.

Олександра Яновська: Це дійсно унікальний досвід. Наскільки мені відомо, майже в жодній країні нема можливості, щоб безпосередньо в онлайн-режимі спостерігати за процедурою співбесіди з майбутніми суддями. Тим паче, найвищої судової інстанції.

Я думаю, це дуже позитивний крок. Всім відомо, що є велика недовіра до реформ, до цього конкурсу. І ця відкритість та прозорість були тільки на користь. Крім того, я думаю, що майбутній суддя Верховного Суду — це має бути особистість. Не просто правник високого рівня і фахова людина, а особистість з власним поглядом та позицією. Думаю, саме такі співбесіди і могли показати, хто і що з себе представляє, про що думає та як може висловити свою думку.

Ірина Славінська: А чи є в такій роботі місце для особистісних проявів?

Олександра Яновська: Безсумнівно. Якщо би ми відмовилися від розуміння того, що є особистість, а суддя — це теж особистість, напевно, треба було б винаходити комп’ютери та ставити в судах. Вища судова інстанція творить правосуддя в дуже, з моєї точки зору, високому розумінні цього слова. Вона тлумачить закон, а не просто механічно його застосовує.

Звісно. Не йдеться про суб’єктивізм, про заангажованість. Але бачення права та розуміння справедливості, розуміння того, що права людини мають переважати все інше — тут, я думаю, не особистість навряд чи зможе впоратися з тим тиском, який, треба очікувати, все рівно буде.

Читайте також: В подальшому співпраця з Громадською Радою Доброчесності покращиться, — голова ВККС

Лариса Денисенко: Суддівство — дуже обтяжлива, репутаційно ризикована та важлива професія. Це частина твого життя. Що було вашою мотивацією, що спонукало подумати над тим, що ви хочете бути суддею?

Олександра Яновська: Як це не дивно, я не можу сказати, що це моє покликання. Скоріше, це для мене на сьогодні розуміння того, що я прийшла до тієї межі, де можу і хочу здійснювати суддівство. Я бачу саме в цьому певну місію, яку необхідно виконати.

Лариса Денисенко: А покликання — це тоді що?

Олександра Яновська: Ще зі школи, наскільки я себе пам’ятаю, моїм покликанням було бажання стати адвокатом, захисником. Правильніше навіть — захисником. Я завжди мріяла про цю професію і дуже задоволена тим, що мені вдалося її опанувати. Але час змінюється, досвід і погляди змінюються, вимоги і потреби теж. На сьогоднішній день є потреба в тому, щоб переходити від критики і несприйняття того, що відбувається, до якихось дій для зміни того, що відбувається. Я в собі цю силу відчула в якийсь момент, тому й вирішила взяти участь в конкурсі.

Лариса Денисенко: Чому була обрана саме кримінальна сфера?

Олександра Яновська: Я завжди спеціалізувалась саме на кримінальних справах як адвокат, як викладачка. Моя наукова робота в основному була зосереджена саме на проблемах кримінального процесу, проблема участі адвоката в кримінальному процесі.

Ірина Славінська: Громадська рада доброчесності під час конкурсу виступала своєрідним дзеркалом для роботи ВККС, щоб допомогти відсіяти кандидатів, яких вони вважали недоброчесними. В публічній площині це регулярно створювало тиск, певні конфлікти  між ВККС та ГРД. Як це виглядало з ракурсу людини, яка кандидує в цьому процесі?

Олександра Яновська: Мені особисто вкрай важко негативно говорити про діяльність, бо я не відчула цього тиску. Щодо мене не було негативного висновку, ГРД надала позитивну додаткову інформацію. Дуже позитивно висловилися на засіданнях, представник ГРД на співбесіді ВККС дуже позитивно охарактеризував мене.

Тому я просто могла б сказати: вони чудово попрацювали. Водночас це було б не зовсім об’єктивно. Деяких членів ГРД я знаю, дуже поважаю їх як адвокатів та науковців. Вони дуже принципові люди. Але я думаю, в такій процедурі необхідно було більш відповідально поставитися до організації процесу роботи ГРД.

Не може такого бути, щоб один кандидат приходив на засідання ГРД і йому давали слово, інший не міг такого зробити. Один давав пояснення, інший не давав. За якими критеріями оцінювалася ця доброчесність? Я б не підходила так різко, що нам не потрібна ця інституція і що це тиск на суддів. Але потрібно дуже уважно поставитися до кадрового складу ГРД.

Я дуже принципово ставлюся до питання, що ГРД не може оцінювати судові рішення. Думаю, це не зовсім коректно. Питання трохи в іншому. Без участі ГРД, можливо, ВККС з різних причин не змогла б так якісно виконати своє завдання. Тому, я думаю, нам не потрібно відмовлятися від цього інституту. Але цю роботу потрібно організувати на принципово іншому рівні.

Повну версію розмови з адвокаткою, професоркою, конкурсанткою до ВСУ слухайте в доданому звуковому файлі.