Він навчив співати не одну тисячу людей: 90 років тому народився Леопольд Ященко

Леопольд Іванович Ященко народився другого червня 1928 року в Києві, помер другого квітня 2016 року. Кияни чудово пам’ятають його з сопілкою в метро чи тролейбусі в 1980-90-тих.

Розповідає про нього учениця – фольклористка Катерина Міщенко:

У кожного народу буває так, коли одна людина тримає собою цілий сегмент народної пам’яті. Це досить розповсюджене явище, особливо тепер, коли суспільство глобалізується, традиційна культура дуже часто затримується в пам’яті великої кількості людей завдяки таким яскравим і видатним постатям, які цим займаються.

Саме Леопольд Іванович Ященко протягом багатьох десятиліть актуалізував для дуже багатьох людей і в Україні, й в цілому світі величезне явище – український традиційний побутовий спів.

Це було фактично те, що його захопило з дитинства, те, чому він присвятив ціле життя, те, що надихало його власну, дуже цікаву, творчість, оскільки він робив обробки народних пісень, писав свої авторські твори, багато з яких є глибоконародними за своєю природою.

Ця людина навчила співати не одну тисячу дорослих

Леопольдові Івановичу внаслідок своєї біографії та репресій проти нього та проти першоутвореного хору «Гомін» довелося, як він сам казав, зовсім перейти з теорії до практики. Фактично ця людина з нуля навчила співати не одну тисячу дорослих людей. Тих, кому сказали в дитинстві: «Тобі ведмедик наступив на вушко». Ніхто ніколи не займався цими людьми, а співати хотілося. Лише до нього можна було прийти на ці, як він їх описував, недільні співи для всіх охочих – де ніхто ні в кого нічого не питає. Якщо людина сором’язлива, вона собі тихенько сидить. Він каже: «Затуляєш вухо, слухаєш себе, тих, хто довкола тебе, й співаєш ті пісні, які неможливо зіпсувати». В нього був цілий клас таких пісень для навчання. І щонеділі, починаючи десь від 90-го року, він запровадив такі недільні вечори для всіх охочих.

«Чоловік із сопілкою»

Одна з київських легенд про Леопольда Ященка – «чоловік із сопілкою». Він узявся за сопілку десь від середини 80-х, коли відродився «Гомін». Як він сам нам казав: «Це для того, щоб не губити часу». Вдома грати не будеш – часу немає, на роботі – тим більше, а от дорогою на репетиції можна розігратися, поставити дихання, а разом із тим – люди тихенько слухають. Казав: «Коли я вчу щось, закладаю сірничка в сопілку, щоб було тихенько. Коли граю вже впевнено – сірничок виймається». От так багато людей пам’ятали його гру в метро, на ескалаторах і в тролейбусах.

Він опанував комп’ютер у 80-річному віці

Леопольд Ященко зібрав дуже багато, але відібрано, опрацьовано ним і рекомендовано для вжитку десь до 2 000 пісень. Зараз у нас на сайті їх близько 800. Леопольд Іванович у якомусь сенсі продовжує його наповнювати, тому що він сам набрав туди більше тисячі партитур.

Він опанував комп’ютер у 80-річному віці, фактично це стало його творчою лабораторією – це досить складна композиторська програма, в якій він працював.

Це була дивовижна людина, дуже відкрита до інформації до останніх місяців свого життя. Для нього не існувало чогось такого, що неможливо осягнути. З’явився Інтернет – він сказав:  «О, нехай техніка на нас працює. Вона нас відучила співати, тепер нехай надолужує. Все це має бути в Інтернеті, щоб люди  могли в будь-якому кінці світу знайти та співати».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі або дивіться відеоверсію інтерв’ю.