«Громадське радіо»
Ірина Славінська: Яке навантаження іде в комплекті із датою 14 жовтня?
Володимир В’ятрович: Ця дата вже другий рік відзначається на державному рівні — це було однією з наших ініціатив. Завдання цієї ініціативи було подвійне: з одного боку, позбутися остогидлого радянського свята — Дня армії, яке трансформувалося в День захисника Вітчизни, відзначалося 23 лютого у радянському стилі.
Друге завдання — зв’язати сучасне військо з українською військовою традицією. Хоча формально українська армія була створена 6 грудня 1991 року, українці мають набагато глибшу військову традицію.
14 жовтня — день, який поєднує традицію Київської Русі, козацьку традицію, традицію українського визвольного руху у ХХ ст., зокрема УПА. Це один з елементів українізації української армії.
Іншим елементом українізації була зміна однострою — він апелює до військової форми часів визвольних змагань. Наступним, очевидно, має стати зміна військових команд і звань.
Ірина Славінська: Що з перспективи цього свята зрозуміло про нинішній пантеон героїв?
Володимир В’ятрович: 14 жовтня — це не день армії, а День захисника, що передбачає набагато ширший контекст. Мова іде про тих, хто захищає Україну як зі зброєю в руках, так і без зброї, зокрема волонтерів.
Важливо мати історичні постаті, які б об’єднували українців. Таких вже є чимало. Але пантеон тільки формується в дискусіях довкола української історії. Велику роль у дискусіях зіграли процеси декомунізації — це запустило дискусію в місцевих громадах щодо того, кого з діячів варто вшановувати і на якому рівні.
Ірина Славінська: Хто такий захисник України, якому присвячений цей день?
Володимир В’ятрович: У першу чергу це люди, які боряться за свободу. Таких можна знайти як у древній, так і в сучасній історії.
Анастасія Багаліка: У наративі сучасного свята є печальні ноти чи це героїка?
Володимир В’ятрович: Це свято є більше героїчним. У календарі є чимало сумних дат, які також треба пам’ятати, але 14 жовтня має більш героїчне звучання.
Анастасія Багаліка: Козацький бек-граунд у цьому святі мілітарний. Але зараз ми кажемо, що мілітаризм у цьому святі — не найважливіше?
Володимир В’ятрович: Не найважливіше, але вона залишається. Козаки поєднали релігійне свято Покрови із військовим. Згодом ця традиція відтворилася у ХХ ст.: символічною датою створення УПА визначено 14 жовтня 1942 року.
Відповідно сьогодні ми апелюємо до козацьких і військових традицій. Очевидно, ми говоримо і про немілітарний аспект цього свята. Дуже не хотілося б, щоб це стало дублем 23 лютого — дезодоранти і шкарпетки для чоловіків. 14 жовтня — не тільки чоловіче свято. Захисники — це також і жінки.
Ірина Славінська: Щодо участі жінок на фронті, Генштаб називав цифру 7-10%. Але ж 3% — це дуже багато людей.
Володимир В’ятрович: Військове командування не дуже позитивно ставилося до участі жінок. Я знаю випадки моїх знайомих жінок, які добивалися участі в АТО.
Ірина Славінська: Чи є у цьому святі місце для немілітарних героїв?
Володимир В’ятрович: Думаю, мілітарний аспект буде переважати, особливо зважаючи на те, що це свято відзначається в країні, яка перебуває у стані війни.
Ірина Славінська: Олеся Хромейчук в ефірі «Громадського радіо» говорила про те, що жінки в УПА, ОУН, радянській армії грали важливу роль, але були непомітними. Про них почали говорити набагато пізніше.
Володимир В’ятрович: Мені здається, що це доволі штучне звинувачення, нібито жінок виключають з української політики пам’яті. Я реалізую низку проектів, пов’язаних з національною пам’яттю. В усіх проектах обов’язково є і жіночі історії, хоча ми робимо це не з міркувань політкоректності.
Цього року ми зробили спеціальний проект «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової війни». Суть цього проекту полягала у тому, щоб через жіночі історії руйнувати радянські стереотипи щодо ІІ Світової війни.
Ірина Славінська: Часто в історіях бізнес-леді помітно створення образу чоловіка, ігнорування відмінності. В історіях жінок-героїв ці відмінності помітні?
Володимир В’ятрович: Загалом український національний рух ХХ ст. був доволі жіночим. Він розвивався як модерністський, традиційного для багатьох національних рухів нехтування жінками ми не бачимо.
У русі ОУН-УПА ми бачимо навіть жінок на провідних ролях. Я б не сказав, що була якась особлива різниця у статусі жінок у підпіллі. Навіть можна сказати, що вони у підпіллі реалізовували себе більше, ніж у звичайному суспільстві, яке було більш консервативне. Тому національно-визвольний рух водночас був і чинником модернізації суспільства.
Анастасія Багаліка: Історики зараз розкривають імена тих, хто боровся за українську незалежність у ХХ ст.?
Володимир В’ятрович: Найкращим способом подачі історії є її персоніфікація. Тому справді важливо фіксувати і нагадувати імена конкретних людей, тому що саме через їх долі найлегше руйнувати спрощені схеми, які запроваджувала радянська влада.
Ми маємо повну можливість працювати з документами КДБ. Єдине, чого бракує — істориків, які взялися б за це.
Ірина Славінська: Яке в сучасній структурі української національної пам’яті місце героїв війни з боку радянської армії?
Володимир В’ятрович: Ми однозначно згадуємо тих людей, які в лавах червоної армії боролися з нацизмом. Але ми намагаємося цих людей представити не як статистику, а через долі конкретних вояків. Коли говориш про День перемоги, лунають звичні пафосні штампи, а коли переводиш мову на конкретного дідуся чи бабцю, які пережили Другу світову, бачиш іншу картину.
Анастасія Багаліка: Чи може після закінчення війни змінитися сенс цього свята, який воно набуло за останні роки?
Володимир В’ятрович: Думаю, ні. Ця війна підживила це свято, його невід’ємним елементом стало вшанування сучасних героїв, які зайняли своє логічне місце в пантеоні тих, хто боролися за незалежність. Можливо, менше стане мілітарного контексту.
Ірина Славінська: Що б ви хотіли сказати бійцям і бійчиням на передовій?
Володимир В’ятрович: Хлопці і дівчата, дякую, що ви нас захищаєте, що ми маємо можливість завдяки вашій самовідданій боротьбі займатися своєю роботою. Ми будемо робити все від нас залежне, щоб ви якнайшвидше повернулися з перемогою.