Водоканал створює облік, якого ніколи не було в Києві, – Андрій Ведмідь

В студії “Громадського радіо” медіаекспертка Наталія Лігачова розповідає про проблеми, що виникли з оформленням угоди з Київводоканалом, а також із зняттям і оплатою показників лічильників. Її запитання коментує Андрій Ведмідь, директор Водоканал-сервіс.

Наталья Лигачева: Две проблемы с Киевводоканалом. Я не буду рассказывать о всех перипетиях, но это моя уже третья попытка заключить договор, и она была достаточно легкой. Я пришла в пункт заключения договоров, а они в каждом районе есть. Не было так уж много людей, но нужно очень много заполнять бумаг. Я была готова и заполнила все. Самое смешное, что тебе в ответ не дают никакой квитанции, что ты сдал эти документы и тоже самое в Киевэнерго. Причем если в Киевводоканал ты просто копии сдаешь, то в Киевэнерго, что касается теплосчетчиков – сдаешь оригинал заключения договора и паспорт. И я жду в течении двух недель – мне должны позвонить и сказать, когда они придут на проверку. Пока никто не звонит. Я не понимаю, что будет происходить дальше.

Ірина Соломко: Тобто мова йде про те, що тепер споживачі послуг Водоканалу повинні кожного місяця надсилати свої показники?

Наталья Лигачева:  Да. Вот когда я заключала договор, тоже возмутилась женщина, а ей говорят – в чем проблема? Вы в онлайне вносите все. А она отвечает – я не владею Интернетом. Она уже пожилая, поэтому ей нужно дозвониться. Я пол часа пыталась дозвониться, чтоб разъяснить свою ситуацию и не смогла. У меня безлимитный телефон. А если домашний – получается, мы еще Укртелеком кормим. Я уверенна, люди, которые работают на приеме – их оплата вносится в тарифы. Это маразм.

Василь Шандро: Ви зверталися до співробітників, керівництва? Що вони відповіли на це? 

Наталья Лигачева: Я тут не как журналист и не как медиаэксперт. Я простой «споживач». Написала в Фейсбуке, написала им в письме. Была интересная ситуация – сотрудница пункта приема посмотрела квитанцию и говорит – у вас все плохо с оплатой. А я говорю: как плохо? Каждый месяц все плачу. Она говорит: вы не передаете показания счетчика. И получается у меня все плохо, я уже виновата. Она мне посоветовала написать на бумажке показатели предыдущего месяца и нынешнего месяца и бросить в почтовый ящик на этом пункте. 

Далі в програмі на прямому зв’язку з «Громадським радіо» Андрій Ведмідь, директор Водоканал-сервіс:

Ірина Соломко: Пан Андрій, будь ласка, поясніть, навіщо робиться ця бюрократична історія. Жодної гарантії немає, якщо ці показання кидаються в цю скриньку поштову – чи їх отримують.

Андрій Ведмідь: Я зрозумів проблему, але пані Наталія бачить цю проблему зі своїх зручностей або незручностей. Водоканал змушений відновлювати облік, якого в Києві, нажаль, ніколи не було. Дуже довгий час у нас були виконавчі послуги, житлові організації, які купували воду у водоканалу і самостійно розподіляли її між своїми мешканцями. Але з 1го липня 2014 року був введений в дію закон, відповідно до якого водоканал і Київенерго – монополісти, які зобов’язані укласти прямі договори з мешканцями для надання послуг. І вийшла ситуація, до якої були просто не готові, тому що колись у Водоканалу було 25000 чи 30000 споживачів – це ЖЕКи, або житлові будинки окремі, або підприємства і все. А на сьогоднішній день Водоканал був змушений отримати одночасно понад мільйон споживачів, понад мільйон особових рахунків в місті Києві. Відповідно, треба створити базу, створити облік, внести всі показники лічильників, які до цього заповнювалися самостійно. Але заповнюючи самостійно, багато людей роблять помилки, особливо пільговики неправильно вираховують розмір своєї пільги. І всі ці помилки, як наслідок, збільшують втрати підприємства. Пільги відшкодовує держава. Якщо пільговик неправильно прораховує пільгу, держава її не відшкодує. А дорахування пільговику зробити неможливо.  Таких прикладів можна наводити багато. Лічильник – це як ваги у магазині. Ваги бачить продавець і покупець, не можна, щоб бачив хтось один. Водоканал має знати втрати, які відбуваються у будинникових мережах, яку кількість спожили мешканці з лічильниками і яку кількість потрібно розподілити без приладів обліку. Зараз іде планомірна робота для того, щоб створити облік, якого не було в місті Києві.

Василь Шандро: Тобто це тимчасові незручності? Процедурні? Ця система запрацює згодом?

Андрій Ведмідь: Це наче переїхати з однієї будівлі в іншу. Перейти з одного обліку на інший – це такий само складний переїзд. Це тимчасово.

Наталья Лигачева: Извините, но я не верю, что это «тимчасово». Пишется везде как о постоянной системе. И вы сказали об огромной проблеме – переходе на прямые договора. Я это прекрасно понимаю. Но зачем вы усложняете себе жизнь, заставляя каждый месяц передавать эти показания? Вам нужно проводить контроль? Ладно. Но неужели это нужно каждый месяц делать? Если закон обязывает, значит нужно говорить и с народными депутатами. Вот у меня есть счетчик в квартире, но считают по тому времени, когда счетчика еще не было. И я оказываюсь заложником ситуации, в которой я вообще не виновата. Почему я, потребитель, должна отвечать за проблемы государства?

Ірина Соломко: Чому так відбувається, пане Андрію?

Андрій Ведмідь: Я не працівник водоканалу, але так само, як і ви – киянин, тому сприймаю ці проблеми і зсередини і ззовні. Проблему цю вирішують. Нажаль, вона вирішується довше, ніж ми очікували. Існують різні шляхи вирішення, ми шукаємо, який шлях правильніший, чекаємо швидкого результату, та на жаль він неможливий. Незручності є, але якщо звернутися до Водоканалу і написати заяву про перерахунок – вони, хай з запізненням на місяць, але перерахунок зроблять. На сьогоднішній день Водоканал активно хоче застосовувати новітні технології, щоб вираховувати середньодобове споживання кожного окремого абонента, складати йому рахунок. Штат контролерів скоротиться в багато разів. До кожного абонента зайдуть приблизно раз на рік. Я працюю з людьми і знаю – якщо людина передала показники, а їх не врахували і нарахували середньодобові, то там не співпадає на декілька літрів, а не кубометрів, а людина обурюється і каже, що її показники не врахували.

Ірина Соломко: Чому так мало комунікації щодо цього? У багатьох людей менше б виникало несприйняття всіх цих речей. Адже величезне випробування жити в часи змін, чому не допомагаєте людям розуміти ці зміни?

Андрій Ведмідь: Це питання не тільки до нас. Воно і до журналістів. Ми завжди готові до спілкування, але житлово-комунальне господарство на сьогоднішній день має проблеми, які потребують негайного вирішення, але багатьма сприймаються, особливо політиками, як підґрунтя для вирішення передвиборчих  питань. Якщо Ви нам будете приділяти увагу – ми завжди будемо із задоволенням спілкуватися.

Василь Шандро: Наскільки і яким чином у медіа-середовищі висвітлюються оці проблеми, які є в ТОПі і цікаві людям?

Наталья Лигачева: В этом весь ужас современной журналистики потому, что все или развлечением занимаются, либо скандалами, либо политикой. На самом деле людей волнует три четверти того, что не находит вообще освещения в СМИ. Журналисты не выполняют своей социальной миссии и страшно далеки от народа. Только так кажется, что вся аудитория – это Фейсбук и те, кто смотрит политические ток-шоу. Нет. Отъедьте от столицы на 100 километров и Вы поймете, что людей волнует совершенно другое.

Ірина Соломко: Получается, только три процента информации, которая дается СМИ – это то, что действительно волнует людей?

Наталья Лигачева:  Это не социологические исследования, но мое мнение. Я постоянно пишу, что мы огромный пласт, проблем не видим, не замечаем, не освещаем.

Василь Шандро: Звідки це має бути ініціатива – конкретно від журналістів і редакторів, чи все-таки профільних міністерств?

Наталья Лигачева: Я все-таки считаю, что инициатива должна быть обоюдной – и от журналистов тоже. Нужно понять, что аудиторию волнует много насущных проблем. Мы вообще не рассказываем о реформах.  Но ведь они же идут – плохо там, хорошо, коррупция – что-то ведь происходит в стране. Почему мы об этом не рассказываем? Это проблема.

Василь Шандро: Очевидно, що коли йдеться про комунальні послуги, те, що пов’язано з тарифами, то ми шукаємо якусь зраду, ми платитимемо більше. Тотальна зрада в медіа-просторі.

Наталья Лигачева: А на самом деле с чем-то надо смириться. Если мы переходим на современную систему, то прямые договоры нужно заключить. Если бы журналисты активнее поднимали вопросы – каким образом это делать, пришли бы сами в этот пункт с камерами, посмотрели, как это происходит. Если бы проблемы чаще и больше освещали, то и людям бы помогали, и реформы бы лучше шли в стране.