Любомир Ференс: Коли ми вас запрошували на ефір, мені надійшов лист із побажанням не говорити, що Христина зі Львова, а що із Дрогобича.
Христина Соловій: Я дуже часто кажу, що народилася в Дрогобичі, виросла там і переїхала до Львова, коли вступила до університету.
Дмитро Тузов: Христино, у вас є мрія взяти участь у Євробаченні?
Христина Соловій: Наразі, ні. В мене є моя аудиторія і я вважаю, що нині можу розвиватися, не потребуючи перемог у конкурсах. Адже конкурс, це завжди про те, що комусь треба щось доводити.
Дмитро Тузов: Що ви відчуваєте, коли чуєте свої пісні в ефірі?
Христина Соловій: Зараз дуже важко сказати, що я відчуваю. Я не відчуваю і не задумуюсь над тим, популярна я чи ні. І сподіваюсь не відчувати цього ніколи. Більше того — я цього боюсь.
Дмитро Тузов: Стало легше пробиватися на телебачення, радіо?
Христина Соловій: Зараз всім став дуже потрібен якісний український продукт. Якщо мене запрошують на ефіри, значить я все роблю не даремно. І я щаслива від цього.
Дмитро Тузов: Христино, відчувається, що ви дуже любите народну пісню.
Христина Соловій: Власне, з неї все і почалося. Я прийшла до того, чим нині займаюся, саме через народну пісню. Тому я її не можу не любити.
Любомир Ференс: А чому саме лемківські пісні?
Христина Соловій: Пісню «Под облачком» я вперше почула по радіо в Дрогобичі і мама мені розповіла, що у нас є лемківське коріння.
Любомир Ференс: Є публікації, в яких ви стверджуєте, що ніколи не співатимете російською. Чому такий вибір?
Христина Соловій: Чесно кажучи, в якийсь момент мене дістало наповнення приймачів та телебачення. Виникло бажання зробити щось грандіозне і якщо мені це вдасться, я ніколи не опущусь до цього рівня. Але я мала на увазі не російськомовну музику, адже вона буває прекрасною. Йшлося про «російську попсу», про якийсь шлак, фастфуд, що є чимось низькоякісним в музичному аспекті, але не в мовному.
Любомир Ференс: Хочу запропонувати Христині акапельно виконати пісню «Хто, як не ти».
Христина Соловій: Я ще так не співала цю пісню акапельно, як народну.