Випередив свій час на століття: 150 років видатному математику Георгію Вороному

Про вченого розповіла Галина Сита, кандидатка фізико-математичних наук, історик науки

Ведучі

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

Випередив свій час на століття: 150 років видатному математику Георгію Вороному
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/04/hr_hh_2018-04-27_syta.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/04/hr_hh_2018-04-27_syta.mp3
Випередив свій час на століття: 150 років видатному математику Георгію Вороному
0:00
/
0:00

Сама лише математика, наче яскрава зірка, сяє переді мною, на неї всі мої сподівання. Г.Вороний

Георгій Вороний 1868-1908

Галина Сита: Георгій Вороний – математик, який випередив свій час на століття. Його роботи широко відомі в усьому світі і використовуються у багатьох сучасних галузях науки: комп’ютерна графіка, біотехнології, мікробіологія. Найбільше зараз використовують діаграми Вороного. Напередодні своєї смерті, у 1907 році, він написав дві свої найбільш значимі роботи. Одну його працю вже опублікували навіть після смерті  Георгія Феодосійовича, у 1909 році. За своє життя він написав 12 наукових праць. Теорія чисел, аналітична теорія чисел, алгебраїчна теорія чисел, математичний аналіз. Діаграми Вороного вважаються основою нової науки – геометрії чисел.

Василь Шандро: Чомусь багато де пишуть, що Георгій Вороний російський математик.

Галина Сита: Ще пишуть, що він помер у Варшаві. Так, помер він там, але, згідно з заповітом, його поховали у селі Журавки теперішньої Чернігівської області.

Батько Георгія Феодосій Якович був професором філології, у 1859 році закінчив Київський університет. Виступав ініціатором створення недільних шкіл для робітничої молоді. Цю його ідею підтримало багато студентів, зокрема, Драгоманов. Про це писала Олена Пчілка у своїх нарисах про життя української тогочасної громади. Працював також у Немирові, в Кишиневі. Останні роки працював директором Прилуцької гімназії. Де б Феодосій Якович не працював, усюди залишав нетривіальний слід своєї праці. Наприклад, коли працював у Кишиневі, то в тій же гімназії був Нечуй-Левицький. Про це знаємо з його спогадів про Феодосія Вороного.

Василь Шандро: Захоплення Георгія Вороного математикою було спровоковане можливостями, які існували на той час, чи чимось іншим?

Галина Сита Громадське радіо

Галина Сита: У нього були і можливості, але ще великий вплив на нього мав його вчитель математики Богословський.

Під час свого навчання у Петербурзькому університеті Вороний вів щоденник. І ці записи збереглися. Вони дуже відверті, щирі. У них він неодноразово називає батька і вчителя Богословського найбільш авторитетними людьми.

Тетяна Трощинська: Наскільки великою науковою подією тоді були виходити наукових праць Вороного?

Галина Сита: Кожна його робота була подією. Ще будучи студентом-третьокурсником в 1888 році на своєму першому виступі в університеті він власним методом доводив деякі властивості чисел Бернуллі. Опісля, натхненний успіхом, він довів ще деякі важливі теореми – теорему Адамса, теорему Штаудта. Завершену працю з усіма цими доводами надрукували в 1890 році.

Потім він займався вивчення алгоритму неперервних дробів. Цей його винахід вважався геніальним спалахом думки, бо над проблемою працювали усі найвизначніші математики XIX ст.. І удосконалили цей результат Вороного лише у 1976 році.

Тетяна Трощинська: Розкажіть, будь ласка, про дітей Георгія Вороного.

Галина Сита: У Георгія з дружиною було п’ятеро дітей. 

Коли ми в 1982 році вперше поїхали в Журавку, то дізналися, що ще жива донька Вороного Марія Юріївна. Вона народилася в 1900 році, померла в 1984-му. Жила в Борисполі. Кілька разів я до неї їздила. «Мій дід, мій батько і мої брати та сестри були справжніми. В нашій родині вчили ніколи не думати про багатство, хоча багатими ніколи і не були, і навіть не про славу, а тільки про славу України», – сказала вона мені перед своєю смертю. У молодості Марія викладала в Білій Церкві українську мову, чоловік її був ветеринаром. Одного разу його викликали і примушували  доносити на своїх підлеглих. Він не погодився, його закатували, а Марію вислали на далекий Схід. 

Думаю, що така українська завзятість передалася їм від матері.

Їхній син Юрій був учасником Бою під Крутами, його дружина була у 1917 році членкинею Центральної Ради від жіночої громади.  

Син Олександр також був лікарем. З 30-х років він з сім’єю жив в Яготині. Лікував там онкохворих, методом якогось електричного впливу на організм. І ніби то люди з хворобами шлунку одужували. Але його арештували, вислали на Охотське море і там він загинув. 

Дочка Олександра була філологинею, друкувалася, займалася українською літературою. ЇЇ чоловік мав прізвище Полуботко. Його також арештували, вислали на північ, де він і загинув. Сама Олександра в кінці життя збожеволіла і доживала у будинку для пристарілих.

Ще одна донька народилася у 1908 році, була стоматологинею. Вона вціліла.