Я би заборонив музику в транспорті, це насилля, — Едуард Драч

Василь Шандро: За освітою ви медик, але брали участь у першій «Червоній руті»  1989 року.

Едуард Драч: Там дійсно були люди різних професій. Але сказати, що я взагалі не займався музикою не можна. Я закінчив музичну школу, в університеті грав у фольк-джаз гурті, ми виступали на різних фестивалях. Потім почав писати авторські пісні і виступати з ними.

Василь Шандро: Як ви ставитесь до поняття «бард»?

Едуард Драч: Є гарна пара слів — співана поезія, це більше відповідає суті. Співана поезія більше зорієнтована на тексти, ніж на музику. Власне, я намагаюсь розвивати і те, і те.

 Я думав, що б заграти. Побачив, що сьогодні день народження Канади, дуже люблю цю країну, там багато українців. Пісня про трудову еміграцію «Від степів аж до прерій».

Василь Шандро: Соціальна тематика визначальна в жанрі співаної поезії?

Едуард Драч: Я би сказав, що вона більше йде в сторону філософії. Так і повинно бути.

Василь Шандро: В Києві відбувся фестиваль патріотичної пісні. Що таке патріотична пісня зараз?

Едуард Драч: Я думаю, що сучасна патріотична пісня якраз більш філософська. Нам потрібно зрозуміти себе в новому житті. Кажуть, що вчені щось досліджують, приходять  до якоїсь вершини — а там вже побував поет.

Тут поети теж мають випередити вчених і відчути майбутнє, обжити його і дати людям рецепти поведінки. Це більше осмислення того, що відбувається.

Андрій Гарасим: Чи можна сказати, що на фоні війни відбувся сплеск патріотичної пісні?

Едуард Драч: Так, спочатку на фоні Майдану, потім війни. Але автори зараз мають думати про майбутнє, обживати майбутнє.

Андрій Гарасим: Яка ваша оцінка музичного середовища сьогодні?

Едуард Драч: Середовище прекрасне, єдине що йде боротьба «квоти — не квоти». Музичне середовище не зникне, інше питання — чи буде про це знати суспільство.

Зіграю пісню про солдатів Першої світової. Сьогодні захотілося її згадати.

Василь Шандро: Чи можна поєднувати музику і політику в контексті впливу і зацікавлення тим, що відбувається в країні?

Едуард Драч: Те, що відбувається в країні обов’язково відгукується в тому, що роблять творчі люди. Політичні події відбиваються в настрої, образах або конкретних текстах. Мистецьке середовище — це індикатор. Коли вже пішли конкретні тексти — в суспільстві високий градус.

Андрій Гарасим: Кажуть, що закон про квоти змусить радіостанції робити свій власний продакшн і виробляти вже українську «попсу»?

Едуард Драч: В кінці 80-х журналісти практично були продюсерами. Наприклад, Кирило Стеценко, який вів на телебаченні програму «Відеомлин», витягнув і мене, і інших виконавців. Так працювали й інші журналісти, їздили на всі фестивалі, на ту ж «Червону руту».

А що потім вийшло — журналіст перестав впливати на контент. Він став чекати, що йому принесуть щось в конверті. Але не всі з цим змирилася і це добре.

Андрій Гарасим: Наскільки наші громадяни спроможні сприймати якісну музику? Їхатиму сьогодні в маршрутці, там точно буде шансон.

Едуард Драч: Я музику люблю, але чисто з психологічної точки зору, я би взагалі заборонив музику в транспорті. Це насильство. Коли людина їде кудись, їй іноді треба зосередитись. Не вибрати репертуар, щоб він подобався всім.

Вперше в житті написав дитячу пісню і діти співали. Тепер спробую зімітувати дитячі голоси. Пісня про казку.