Я поїхав з Криму до Львова, аби спростувати існуючі міфи, – патрульний

В гостях «Громадського радіо» — інспектор роти № 1 батальйону № 3 Дмитро Камалін та інспектор роти № 3 батальйону № 4 Богдан Пацкан, які розповідають про те, що привело їх до поліції.

Андрій Гарасим: Що вас привело на службу?

Богдан Пацкань: В Київ я приїхав у 2004 році. Одразу вступив до університету і потрапив у хвилю буремних подій помаранчевого майдану. Був студентом-активістом, у 2008 році закінчив Києво-Могилянську академію. 3 роки працював в університеті, а потім дещо змінив вид діяльності і працював у Центрі профілактики боротьби зі СНІДом.

Під час навчання в університеті займався самоврядуванням і волонтерством. Я є волонтером Національної скаутської організації «Пласт», а відтак мав досвід у організації таборів, в тому числі, всеукраїнського масштабу.

Також був активістом Революції гідності, а саме ­­— учасником 15 сотні самооборони Майдану.

Коли починалась реформа МВС, я одразу заповнив анкету на сайті і пройшов відбір.

Андрій Гарасим: Чому одразу було прийняте таке рішення?

Богдан Пацкань: Перед тим, як податись на службу, я був помічником народного депутата, тому вже знав, як працює система.

Я чітко розумів, що хочу жити в цій державі, тому, коли випала нагода щось змінити, я спитав себе: «Чому не я і чому не тепер?»

Я вирішив спробувати, відбір відбувався належним чином і мені вдалося його пройти.

Андрій Гарасим: Тепер послухаємо історію Дмитра Камаліна.

Дмитро Камалін: Все своє життя я прожив у Сімферополі. Коли відбулась анексія, я прийняв рішення поїхати з Криму за день до референдуму, щоб не довелось прокидатись під російським прапором.

Я одразу поїхав у Львів для того, аби розвіяти міфи про «фашистів-бандерівців». Я впевнився в тому, що те, про що говорять в Криму, відповідає дійсності.

Поживши деякий час у Львові, я переїхав у столицю і знайшов тут роботу, але коли оголосили набір у патрульну поліцію — прийняв рішення взяти участь у реформі, аби змінити країну на краще.

Я все життя працював у сервісних службах і звик допомагати людям.

Андрій Гарасим: Чому ви поїхали саме у Львів?

Дмитро Камалін: Через те, що в Криму ходили, навіяні російською пропагандою, чутки про «фашистів-бандерівців». Я вирішив перевірити це самостійно.

Андрій Гарасим: Не боялися?

Дмитро Камалін: Я не боявся, проте мої колишні друзі були переконані в тому, що я роблю помилку, їдучи на західну Україну на машині з кримськими номерами.

Василь Шандро: Чи підтримуєте ви контакти зі своїми колишніми друзями? Очевидно, мати друга поліцейського на материковій Україні ­ — не найкраща деталь для сучасного кримчанина.

Дмитро Камалін: Я спілкуюсь лише з батьками.

Василь Шандро: Пане Богдане, чи були у вас якісь стереотипи про Крим чи Донбас, тобто про будь-яке інше місто, де ви не були?

Богдан Пацкань: Я родом з невеликого містечка на Кіровоградщині. В дитинстві, коли всі навколо говорили суржиком, я не розумів, чому люди не хочуть ставати кращими і починати з себе.

Насправді, багато було різних стереотипів. В Києві, зокрема, мені сказали, що я мушу перейти на російську мову. Я розумів, що так не має бути.

Хоча зараз я надаю допомогу тією мовою, якою до мене звертаються.

Андрій Гарасим: Англійську розумієте? Просили допомогти англійською мовою?

Богдан Пацкань: Англійську розумію на базовому рівні.

Одного разу, коли я служив в аеропорту «Бориспіль», по допомогу звернулись італійською мовою. Тоді мені вдалось знайти серед пасажирів українку, що летіла в Італію на заробітки і за її допомогою вирішити проблему.

Спілкуючись зі своїми однокурсниками, я намагався розвіяти наявні упередження. Я був на західні Україні. Також у 2006 році був у Криму. Тоді здавалось, що це інший світ.

Андрій Гарасим: Пане Дмитре, а яке враження на вас справив Львів?

Дмитро Камалін: Позитивне. Коли я приїхав туди вперше, зрозумів, що це більш європейське місто. Львів для мене — це щирі, привітні люди, яким можна довіряти.

Андрій Гарасим: Що входить в коло обов’язків інспекторів патрульної поліції?

Богдан Пацкань: Заступаючи на зміну, всі виклики, що надходять по спецлінії 102 першопочатково опрацьовують патрульні поліціянти. Потім, в залежності від того, що сталось, ми підключаємо інші служби МВС. Завдання патрульних — перший контакт з постраждалим чи правопорушником.

Андрій Гарасим: Чому громадяни часом жаліються на те, що патрульні приїжджають невчасно?

Богдан Пацкань: В будні дні ми опрацьовуємо виклики дуже швидко. Іноді, у святкові дні, коли трапляється велика кількість ДТП, виїзд патрульного автомобіля дещо ускладнений.

Кожного дня в Києві заступають близько 500 патрульних.

Деякі виклики стають в чергу, проте є наказ МВС, що забороняє не обслуговувати будь-який виклик по 102.

Андрій Гарасим: Як давно ви працюєте в патрульній поліції?

Богдан Пацкань: Від самого початку. Я був в першому потоці навчання, тобто заступив на службу в липні.

Дмитро Камалін: Я також почав службу в липні.

Андрій Гарасим: Які зміни відбулись в системі за цей час? Чи змінилось ставлення людей до поліції?

Богдан Пацкань: Спершу суспільство ставилось до нас з цікавістю, цьому посприяла ефективна піар-кампанія нової патрульної поліції. Проте потрібно розуміти, що патрульна поліція — це не тільки селфі з копами, це і притягнення порушників до відповідальності. Багатьом це не подобається, деякі порушники питають, чому ми починаємо з них, але не боремось з тими, хто «нагорі».

Певно, незадоволених є десь 10%, але більшість людей, з якими я спілкуюсь, мають позитивне ставлення до нової поліції.

Крім того, до патрульної поліції були дещо завищені очікування. Наші обов’язки полягають у забезпеченні громадської безпеки, громадського порядку і безпеки руху. На цьому наші повноваження закінчуються. Громадяни ж думають, що виклик патрульної поліції — панацея від усіх проблем.

По перше, вирішення усіх проблем не входить до наших повноважень, по-друге, проблеми можна вирішувати лише за умови взаємодії громади, полії і влади.

Василь Шандро: Ваші повноваження порівняно з повноваженнями ваших попередників є більшими чи меншими?

Богдан Пацкань: У старій структурі наші функції виконували 2 служби — ДАЇ (безпека дорожнього руху) і, так званні, ППС (забезпечення громадського правопорядку).

Крім того, ми частково виконуємо повноваження дільничних. Нові поліціянти намагаються робити навіть більше і підходити до справи по-новому.

Василь Шандро: Ви не відчували дещо панібратського ставлення до патрульних?

Дмитро Камалін: різні випадки були, часом ставляться так, часом, думають, що поліцейський можуть заламати злочинця не гірше за старих ППС-ників.

Василь Шандро: Розкажіть про випадки, коли доводиться застосовувати силу?

Дмитро Камалін: Це трапляється майже кожної зміни.

Андрій Гарасим: Як відбувається система затримання?

Дмитро Камалін: Чим більше поліцейських приїжджає на виклик, тим менше шкоди буде завдано правопорушнику.

Якщо приїде один поліцейський, а злочинець буде в хорошій фізичній формі, доведеться поборотися. Коли ж приїжджає кілька поліцейських, правопорушника просто садять в автомобіль і відвозять до райвідділка.

Василь Шандро: Наскільки складно працювати в системі правоохоронних органах з категорією людей, що вважають, що їм все дозволено?

Богдан Пацкань: Я доволі часто стикаюся з тими, кого в суспільстві називають мажорами. Розумієте, тут питання не в коштах, а у ставленні.

Для мене будь-яке посвідчення, що не дає імунітету, не грає жодної ролі. Якщо це сфера безпеки дорожнього руху, мені треба тільки 3 документи — посвідчення водія, документ на транспортний засіб і страховий поліс. Де людина працює чи в якій соціальній групі працює, мене не хвилює.

Андрій Гарасим: Що змінилось на вулицях Києва? Чи стали вони безпечнішими?

Богдан Пацкань: Так, під час нічних змін ми ходимо вулицями міста. Людина, що хоче вчинити злочин, має розуміти, що ми є скрізь як у формі, так і без неї. Наприклад, мені доводилось притягати до відповідальності водія маршрутки, коли я був без форми.