Лариса Гольник: Мені важко коментувати поведінку голови суду і чому він вирішив, що мені потрібно виплачувати суддівську винагороду відповідно до «відсидженого» в приміщенні суду часу.
Коли йшла на роботу, запитала у жінки, котра сидить у нас при вході, чи це до всіх таке ставлення. Вона сказала, що іншими суддями так не цікавляться, не слідкують, коли ті приходять та йдуть. Тобто це, безумовно, вибіркове ставлення. Мені здається, що у таких випадках колегія суддів мала б вирішити, як здійснюється оплата. А вони створюють враження, що розуміють всю цю безглуздість, однак все одно кажуть йти до суду. Таке відчуття ніби спеціально робиться все так, аби я витрачала час на дріб’язкові моменти, які можна вирішити абсолютно іншим шляхом. Я вважаю, що це порушення закону.
Тетяна Трощинська: А окрім того є відчуття, що до людей, котрі випадають із цієї системи, яку значною мірою можна вважати корумпованою, ставлення інше?
Лариса Гольник: Так, я відчуваю, що до мене зовсім інше ставлення. Буквально нещодавно здивувалася, як Рада суддів дуже активно включилася захищати Вікторію Кицюк. Я відчула одразу, яка різниця. А я майже рік намагаюся домогтися, щоб провели перевірку тих моїх заяв, з якими я зверталась до Ради суддів України, до Вищої ради юстиції. Та мені, практично, навіть не відповідають на звернення. Хоч я особисто зверталась до Валентини Миколаївни Симоненко. Ставлення дуже різне.
Тетяна Трощинська: Чи розраховуєте ви на те, що буде вирішене питання із вашими повноваженнями? Чи вам їх все ж таки продовжили?
Лариса Гольник: Зараз документи знаходяться у Вищій раді правосуддя. Розумію, що для мене це не буде легким випробуванням, оскільки я вже уявляю, скільки на мене чекає скарг, в тому числі, і від голови суду. Але я сподіваюсь, що там працюють фахівці і вони розберуться у ситуації. Як у свій час розібралась Вища кваліфікаційна комісія рекомендувала обрання мене достроково.
Тетяна Трощинська: На вашу думку, як би суспільство мало відчути судову реформу?
Лариса Гольник: По-перше, коли права людини були порушені, вона спочатку йде до юриста, котрий пояснює, як потрібно вчинити за законом. А вже потім вона вирішує, чи йти їй до суду.
Відсутність єдиної практики призвела до розбалансованості як у законодавстві, так і до того, що рішення суддів стали непрогнозованими.