Як 1968 Радянський Союз очолив агресію проти «соціалізму з людським обличчям»

Письменник Юрій Андрухович

«За збігом обставин я під час літніх канікул після закінчення першого класу з матір’ю поїхав на запрошення наших далеких родичів до Праги і провів там декілька тижнів. Але це було ще перед вторгненням.

Я застав Прагу мирною і щасливою, одразу ж закохався в цей світ так, наскільки восьмирічна дитина могла відчути усі його зваби та спокуси. Мабуть, відчував те, що там у повітрі була розлита свобода. Це був, мабуть, пік «Празької весни», хоча надворі був, напевно, липень. Коли ми повернулися додому, всім друзям і сусідським хлопцям я безперестанку розповідав про цю іншу країну та дивовижний світ. День вторгнення для мене був шоком, можливо, з того дня я став прихованим «антирадянщиком». Я не міг зрозуміти: як наша армія? Навіщо її туди висилали, якщо там такі чудові люди, така архітектура і багато всього прекрасного».

Дисидент Йосип Зісельс

«1968 рік. Я тоді вже був добре знайомий з самвидавом. Знав про Угорщину 1956, про Німеччину 1953, коли придушували повстання робочих і народу проти соціалістичної так званої системи. Була надія (ми були наївні), що хоч тут закінчиться добре. Почала працювати «Празька весна», і тоді здавалося, що в них є шанс на успіх, їх підтримувало багато людей в Чехословаччині, підтримували за кордоном. Навіть соціалістичні країни спочатку терпляче на це дивилися. Бо це виглядало як побудова «соціалізму з людським обличчям». Ми тоді були ще наївні і, можливо, також вірили, що самі можемо бути з людським обличчям.

І сталося вторгнення військ. Цинічне, у змові з іншими. Бо Радянський Союз не тільки сам напав на Чехословаччину, а й підбурив інші соціалістичні країни дати свої військові контингенти. Це було дуже драматично. В мене було загальне несприйняття цієї агресії проти мирного шляху по трансформації соціалістичної країни. А ще було особисте, бо в мене був близький друг, який і досі лишається моїм другом, він чех за походженням, видатний вчитель у Чернівцях. І дуже переживав тоді за те, що відбувалося. І я дуже співчував йому. Ми відчували безсилля, що нічого не можемо зробити».

Історик Ростислав Пилявець

«Празька весна» — явище багатогранне. Але, перш за все, це рух в напрямку реформ, змін. Проте така позиція, реформи, багатопартійна система, економічні зрушення не сподобалися радянським лідерам, в тому числі Брежнєву. Йому Олександр Дубчек подобався особисто, але ці рухи — ні. І це викликало вкрай негативну реакцію в Москві. Його підтримали й інші лідери: Польщі, Угорщини, Німецької Демократичної Республіки, Болгарії. Вони теж виступали за те, що це треба припинити».

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.