Як боротися з совєтським ЖЕКом?

Богдан Гдаль говорить, що його досвід спілкування з ЖЕКом мінімальний: «Часто це сізіфова праця, і ти витрачаєш купу сил та енергії намарно. ЖЕК демотивований щось робити якісно. Для слюсаря та ремонтника зарплата не збільшиться, навіть якщо він зробить свою роботу якісно». Богдан Гдаль говорить, що його на роботу з благоустрою надихнуло прочитання про «теорію розбитих вікон» — все почалося з ідеї поставити невеликі сміттєві урни в під’їзді, аби мешканці не смітили на поверхах. «За законом не ЖЕК володіє будинком, а мешканці», — нагадує Богдан Гдаль.

Андрій Сайчук: У Богдана є фантастична історія про те, як він намагався привчити людей рекламки, які кидають до поштових скриньок, кидати до смітника. Це така історія майже буддистська.

Богдан Гдаль: Вся історія з під’їздом і громадськими ініціативами почалася з прочитання «Теорії розбитих вікон».  У цій книзі описано досвід Нью-Йорк, де через певні дії змінили атмосферу міста. І там йшлося про те, що якщо простір доглянутий, то є менший ризик, що знайдуться люди, які будуть смітити. Першим моїм кроком було те, що я кожного дня елементарно за всіма підбирав папірчики. Після того купував маленькі офісні урни, але їх систематично хтось забирав. Загалом я купив їх 4 штуки. У мене були різні настрої від буддистська «нехай, куплю ще» до того, що треба знайти того, хто їх краде.

Та все це виросло в нову ініціативу, коли я купив велику урну, замовив спеціальний дизайн і спеціальні позитивні гасла. З практичної точки зору, то вона була вища, тобто не потрібно було нагинатися й кидати. Правда її теж вкрали, але потім інша сусідка купила іншу і вона вже стоїть десь півроку. І зараз вже 90% людей не кидають ті папірчики на землю, такої практики вже не існує.

Ірина Славінська: Чи можете ви вже зараз робити якісь висновки і схарактеризувати, як ці взаємини розвиваються? Чи ви, в хорошому сенсі слова, «божевільний», який дбає про прибирання, чи це вже спільна солідарна справа з сусідами?

Богдан Гдаль: Першим проявом солідарності було те, коли на першому поверсі я зібрав близько 2 тис. грн. (ще до інфляції). При чому ці гроші я в людей не просив, вони давали самі, коли побачили, що щось робиться. Вони не підключалися практично, лише кілька з них, але вони підключалися фінансово, а це вже дуже важливо.

Для мене особисто важливо, я познайомився з великою кількістю людей. Якщо раніше жив  в коробці і не знав, хто є поряд, то зараз для мене це простір, в якому є люди, знайомі обличчя, яких я пізнаю і кожного дня спілкуюся. 

Фото: DreamKyiv

Слухайте більш докладну версію телефонної розмови у звуковому варіанті.