Як це — бути живописцем в Україні

Наталя Соколенко: Чим живописці важливі для розвитку економіки України аж настільки, що вони потрапили в пріоритетні списки?

Ольга Собкович: Для України пріоритетними є ті професії, які будуть розвивати виробництво чи промисловість. І якось нелогічно виглядає в цьому пріоритеті  єдиний пункт — живописець.

Але для мене важливим було б, якби в цьому списку, окрім робітничих професій, були б сфери культури, тому що в нашій ситуації важливо, щоб держава все-таки робила для себе пріоритет розвивати в Україні культуру.

Олег Грищенко: Для мене незрозуміло, чому живописець туди потрапив, а скульптор чи графік ні.

Ольга Собкович: Розвинені країни давно вже зрозуміли, що культура — дуже важливий складник економіки також.

Олег Грищенко: Насправді, зараз з економікою і митцями в економіці трошки сутужно, тому що немає широти цього ринку. Тобто є окремі імена, які є успішними, але ці імена зробили самі себе.

Це мінус такої собі самодостатності. Ти можеш багато пропонувати себе в Україні, потім ти виставляєшся за кордоном. У нас немає грантової структури, яка б кожен рік давала поштовх молодим художникам.

Насправді, є грант президента, але сума невелика, а процедура настільки забюрократизована, що молоді художники навіть не хочуть за нього братися.

Ольга Собкович: Українські художники частіше отримують гранти, стипендії від іноземних держав, тієї ж Польщі. Для держави має стати пріоритетом популяризація української культури й мистецтва.

Катерина Лесів: Я студентка останнього курсу. Подальший шлях після Академії моїх друзів — це абсолютно безсистемне майбутнє. Якщо немає фінансової підтримки, шлях художника переростає в якісь підробітки, які вбивають будь-яке бажання займатися мистецтвом майже відразу.

Мені здається, що проблема в тому, що держава розуміє, що потрібна ця культура, але навіщо вона — не знає.

В українських художників майже немає підготовлених глядачів. Зацікавлені у мистецтві часто неспроможні його купити. На загальноосвітньому рівні немає звички сприймати мистецтво, його розуміти: воно сприймається як особисті вподобання.

Ольга Собкович: Держава повинна формувати стратегію розвитку художньої сфери на 10-20 років, незалежно від того, хто перебуває при владі. Ми кожного року випускаємо художників, здатних створювати високохудожні твори, але зважаючи на те, за якими методичками навчаються діти в школах, вони ніколи не будуть готові сприймати чи Малевича чи Пікассо.

Наталя Соколенко: Що зараз відбувається у вищих навчальних закладах? Наскільки відчутні кремлівські впливи на розвиток сучасної української культури і наскільки тісний зв’язок з європейською і світовою культурою загалом у студентів і викладачів?

Олег Грищенко: Звичайно, залишилося багато радянських впливів навіть у вигляді тої ж освіти у багатьох художніх школах.

Катерина Лесів: Середовище, в якому я зараз, загартувало мене в плані впливів. Ти вчишся їх бачити, фільтрувати й абстрагуватися від них.