Як Донбас є викликом для України, так і Україна є викликом для Європи — Саакян

Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський вважає, що є два варіанти звільнення Донбасу від окупантів: посилення санкційного тиску або наступ української армії. Про це він сказав в інтерв’ю журналу «Новое время». Його слова коментує політолог Олег Саакян..

Андрій Куликов: Наскільки мешканці Донбасу і вимушені переселенці схиляються до варіантів, озвучених Жебрівським?

Олег Саакян: Таких варіантів набагато більше. Населення, яке розташоване на тих територіях, неоднорідне. Є активне проукраїнське населення — партизанський рух, рух спротиву. Є частина пасивна, яка каже: коли прийдуть наші, будемо допомагати.

Є зазомбована частина, і є дійсно проросійськи налаштовані люди. Якщо суспільство таке поляризоване, як можна спрощувати все до кількох варіантів.

Уявімо, що ми дамо Донбасу особливий статус. Чи вирішить це всі проблеми? Очевидно, що ні. Якщо ми його просто ізолюємо, це також не вирішить проблем.

Потрібно зрозуміти, яким ми бачимо Схід України і чого ми хочемо досягнути — чи ми повертаємо не тільки територію, а й людей на цих територіях і визначаємо, що це є одним з пріоритетів держави.

Євген Павлюківський: Компромісний третій варіант ближчий до військового втручання? Навіть пан Жебрівський зазначає, що потрібно мінімум 5 років, щоб ЗСУ стали настільки дієздатними, щоб протистояти ворогу.

Олег Саакян: Можливо, він щось знає, що дає підстави про такий термін. Зазвичай подібні цифри беруться із власного життєвого досвіду і спостережень, але вони не є прикладними і їх не слід використовувати.

Очевидно, що військовий компонент у поверненні цих територій буде. Розбірки між ДНР-івськими угрупованнями частіші, ніж конфлікти між українськими військами і самопроголошеними республіками. Тому зачистки і ліквідація бандугруповань потребуватиме втручання Нацгвардії чи поліції.

Росія так просто звідти не піде. Зараз вона скеровує свої зусилля на поглиблення ціннісної травми і вибудування прірви. Вона закорінює ненависть, зафундаментовану на крові.

Андрій Куликов: Як люди на Донбасі сприйняли заяви Савченко, що є три складники у незаконних угрупованнях, зокрема ті, кого можна називати ополченцями?

Олег Саакян: Можу сказати як людина, що виїхала звідти — відреагували вони дуже добре. «Сіра зона» відчула себе людьми, вони відчули, що вони є на радарах. Найгірше те, що вони почуваються кинутими напризволяще, а тут почули месидж, що вони існують і з ними треба говорити.

Андрій Куликов: На мітингу з нагоди відкриття пам’ятника у Лимані міського голову зустріли вигуками «ганьба», тому що його вважають пособником сепаратистів. Наскільки таке поширено на Донбасі — не тільки те, що старі кадри займають певні позиції, а й їх несприйняття?

Олег Саакян: На жаль, комплексна деокупація не відбулася і на звільненій території. Не перевіряв за своїми джерелами, чи є цей пан сепаратистом — хоча не люблю це слово, не має в Україні сепаратистів, є зовнішня агресія і ті, хто піддалися впливу, і стали жертвами або колаборантами.

У великій кількості населених пунктів Донбасу залишилися старі кадри, тому адміністративна деокупація не відбулася.

Євген Павлюковський: Перший варіант, озвучений Жебрівським — це посилення санкцій, проте зараз у Штатах змінюється президент, і якою буде його позиція щодо Донбасу, ми можемо лише здогадуватися, а з низки європейських країн лунають заяви, що санкції слід послабити або й зняти.

Як на фоні таких заяв може реалізуватися варіант, про який казав пан Жебрівський?

Олег Саакян: Я б назвав цей варіант швидше компонентом. Державною позицією України не може бути річ, яка від нас не залежить.

Як для України сьогодні ДНР і ЛНР є викликом, так і Україна є викликом для Європи. Так само, як майбутнє України залежить від того, чи вдасться нам реінтегрувати ці території, так само майбутнє Європи залежить від того, чи вдасться Україні відбутися як суверенній державі.

Наступним етапом буде розповсюдження виразки, якою Україна є для Європи, і не факт що це будуть Польща і Прибалтика. Це може бути в Італії, Іспанії, Греції. Виходячи з цього, в Європі є дуже велика поляризація — частина країн займає більш-менш проросійську позицію. Росія знаходить індивідуальний підхід до кожної країни.

Тому в ЄС є розкол між тими, хто сприймає Росію як агресора і тими, хто ладний поступитися ради коштів чи привілеїв.