Як немовлята, мертві та школярі «голосували» на «референдумі» в Криму, — очевидиці

В нашій студії журналісти Вікторія Єрмолаєва і Тетяна Курманова та студентка інституту журналістики Ельвіра Усеїнова. Всі вони на момент анексії Криму та подій лютого-березня 2014-го року мешкали в Криму.

Андрій Куликов: Що ви відчували 16-го березня 2014-го року?

Тетяна Курманова: Я зрозуміла, що це початок кінця, і що ми пройшли точку неповернення. Ми працювали весь день, і він був складним для мене.

Вікторія Єрмолаєва: В цей день я майже нічого не відчувала, були тільки злість та нерви.

Ельвіра Усеїнова: Я відчувала розпач і смуток, а також зневіреність.

Андрій Куликов: Я був 5 березня в Перевальному, що поблизу Сімферополя, і перша розмова в мене відбулася в аеропорту Сімферополя із двома молодиками якогось мілітарного угрупування — казаки, але, на диво, один з них розмовляв зі мною чистою українською мовою. Коли я запитав, за що вони тут стоять, він відповів, що за референдум, тому що на ньому все вирішиться. Також за ці дні мені ще попадались мешканці Криму, які згадували про референдум.

Я вам скажу чесно, що в мене була надія, що раптом люди висловляться за те, щоб залишатися в Україні.

Тетяна Курманова: Я хочу сказати, що результати цього «референдуму», які нам озвучили, були абсолютним фарсом. «Влада» Криму говорить про 79% людей, які прийшли до дільниць, а ми бачили зовсім іншу картину.

Ми завжди висвітлювали різні вибори в Криму, і порівнюючи, можу сказати, що присутніх на цьому «референдумі» було не більше 45%. Та й ця цифра для Криму була надзвичайно велика.

Ми завжди висвітлювали різні вибори в Криму, і порівнюючи, можу сказати, що присутніх на цьому «референдумі» було не більше 45%.

Дмитро Тузов: Представники кримськотатарського народу також говорили про те, шо цифри сфальшовані, і в них є зовсім інші дані.

Вікторія Єрмолаєва: Я в цей день була на виборчих дільницях як журналістка, для чого нам потрібно було отримати акредитацію в Сімферополі вже в так званої «влади». В місті Керч, в якому я працювала на той момент, дільниці були заповнені на чверть весь день.

Тетяна Курманова: Обов’язково потрібно нагадати про фальсифікації, які відбувалися прямо на дільницях. Ми знаємо про таке поняття на виборах як «каруселі», але тут були цілі «летючі Голландці». З дільниці до дільниці їздили одні й ті самі автобуси з одними й тими людьми з російськими паспортами, і ці люди голосували. Ми з Центром журналістських розслідувань, в якому я працювала на той момент в Сімферополі, за одним таким автобусом їздили і це фіксували.

Самі бюлетені були роздруківкою зі звичайного принтеру без потрібних захисних знаків.

З дільниці до дільниці їздили одні й ті самі автобуси з одними й тими людьми з російськими паспортами, і ці люди голосували

Дмитро Тузов: Вікторія, ви говорите, що дільниці в Керчі були заповнені на чверть. Але ж і ці люди, напевно, не всі голосували за приєднання до Росії? Ймовірно, були й ті, хто був проти.

Вікторія Єрмолаєва: Я в той день працювала на різних дільницях, і можу констатувати, що голосувати прийшли в основному пенсіонери, я не бачила там молоді і людей середнього віку. Тому я не виключаю, що ця категорія населення, яка все ж таки прийшла до виборчих дільниць, голосувала за приєднання до РФ.

Тетяна Курманова: Важливо пам’ятати, що ті люди, які бойкотували «референдум», вважали його фарсом, зокрема кримські татари та проукраїнсько налаштовані кримчани. В той день навіть був такий флешмоб — замість того, щоб йти на фейковий «референдум», люди в своїх оселях готували кримськотатарську їжу, фотографували її і викладали в соцмережах, щоб показати, що в Криму багато людей виступають проти цього фарсу.

Самі бюлетені були роздруківкою зі звичайного принтеру без потрібних захисних знаків

Андрій Куликов: Ельвіра Усеїнова у 2014-м у році лишень закінчила 11-й клас у маленькому селі. В якому районі ваше село і як в ньому ставилися до того, що відбувається?

Ельвіра Усеїнова: Я закінчувала школу в невеличкому селищі біля міста Євпаторія, це Сакський район. Населення нашого села переважно складають люди літнього та середнього віку, які пам’ятають життя за часів Радянського Союзу. І в нас на цей «референдум» чекали, тому в день голосування багато людей йшло голосувати. Моя мама на той час працювала в невеличкій крамниці, куди за день до референдуму завезли святкові торти і ласощі, як зазвичай робиться перед 9-м травня чи 8-м березня.

В той день мамі вперше стало погано, і вона не змогла працювати.

Моя родина не ходила на цей «референдум», а вдома готували кримськотатарську їжу, долучавшись до флешмобу.

Тетяна Курманова: Повертаючись до фальсифікацій, хочу зазначити, що вони не закінчились і після закриття виборчих дільниць, коли в Сімферополі на головній площі зібрались кілька тисяч людей на святкування, хоча ще кілька років тому набагато більше людей прийшли на концерт гурту «Океан Ельзи».

Отже, після того, як закрились дільниці, озброєні казаки їздили зі скриньками по домівках сімферопольців, і дозбирували додаткові голоси. Вони прийшли і до мене додому. Коли в двері постукали, ми не відкрили, зате сусіди «люб’язно» підказали їм, що в цій квартирі мешкають журналісти. Після чого ці озброєні автоматами казаки почали виламувати наші двері.

 

 

І тут ми зрозуміли, що звертатись нам нікуди, тому що і міліція, і прокуратура на той час вже були захоплені. На щастя, вони, напевно, подумали, що нас немає вдома, і пішли геть.

Вікторія Єрмолаєва: В Керчі історія з дозбируванням голосів була наступною. Вони приходять до людей додому після закриття виборчих дільниць і говорять їм, що в списках значиться ще їхня донька, але вона не проголосувала. Батьки говорять, що її немає в Керчі, вона мешкає, наприклад, в Києві. Тоді казаки просто пропонують батькам проголосувати за неї. І таке було скрізь.

Замість того, щоб йти на фейковий «референдум», люди в своїх оселях готували кримськотатарську їжу, фотографували її і викладали в соцмережах, щоб показати, що в Криму багато людей виступають проти цього фарсу

Тетяна Курманова: А як вони рахували голоси — це окрема історія. Наприклад, в Севастополі нарахували аж 125% — всіх немовлят, всіх школярів, всіх померлих. Всі вони потім були зафіксовані як такі, що «проголосували» на «референдумі».

До речі, хочу сказати, що ці люди зі скриньками не їздили дозбирувати голоси по місцях компактного проживання кримських татар. Принаймні я таких випадків не зустрічала. Можливо, тому що ці люди в той день не прийшли до виборчих дільниці. Наприклад, в Бахчисарайському районі, не було зафіксовано жодного кримського татарина, який би голосував на цьому «референдумі».

Вікторія Єрмолаєва: В Керчі кримські татари голосували. Не всі, звичайно, але я особисто знаю цих людей, і їх не так мало, як того б хотілося.

Після того, як закрились дільниці, озброєні казаки їздили зі скриньками по домівках сімферопольців, і дозбирували додаткові голоси

Андрій Куликов: Наскільки в Криму відчувалася зацікавленість або, навпаки, байдужість Києва і цілої України до своїх кримських сестер і братів?

Тетяна Курманова: Якщо говорити про владу, то відчувалася повна байдужість. Адже ми попереджали, що щось починається задовго до 26-го лютого, тому що колеги з Керчі передавали, що росіяни перекидають техніку на півострів. Я думаю, що можна було якось на це відреагувати, не кажучи вже про захоплення Верховної Ради Криму та Ради Міністрів 27-го лютого. Ми знаємо, що бійці спецзагону «Альфа» чекали на наказ, але його так і не надійшло.

До Сімферополя приїжджав Порошенко незадовго до «референдуму», і до речі, його врятували дівчата-журналісти, якби не вони, то не було би в нас зараз цього президента. Я не знаю, з якими пропозиціями Петро Олексійович приїхав до так званої «кримської влади», але його навіть не пустили до Верховної Ради АРК.

Також до Криму в той час приїжджав Гончаренко, коли його побили в аеропорту Сімферополя, але це все схоже було на піар-акцію окремих людей.

В Севастополі нарахували аж 125% — всіх немовлят, всіх школярів,  всіх померлих. Всі вони потім були зафіксовані як такі, що «проголосували» на «референдумі».  

Андрій Куликов: Наскільки була поширена ідея того, що люди хотіли цього референдуму не для того, щоб приєднатись до Росії, а для того, щоб розширити повноваження Автономної Республіки Крим?

Тетяна Курманова: Коли ми про це говоримо, нам потрібно пам’ятати, як відбувалися соціокультурні процеси задовго до проведення цього «референдуму». Я завжди порівнювала Крим з Іллею Обломовим, який лежить та чекає свого Штольця, який прийде і порядок наведе. І от Крим отримав ідею того, що, коли Росія прийде, виростуть золоті гори. Люди в це повірили.

Також не можна забувати те, яке воно — населення Криму. Це одне з найстаріших населень України — люди літнього віку складають переважну частку. Там багато військових пенсіонерів, після депортації кримськотатарського народу Крим заселявся вихідцями з Росії. Тому не можна говорити, що кримчани погані. Адже проблеми накопичувались роками, Україна не займалася Кримом, в той час, як подібно грибам на півострові виростали будинки Москви.

В Бахчисарайському районі, не було зафіксовано жодного кримського татарина, який би голосував на цьому «референдумі»

Дмитро Тузов: Що в Криму відбувається зараз? Які настрої в людей?

Тетяна Курманова: Мені здається, що багато хто відчув розчарування, але вони бояться про це говорити. Тому що це означає визнати свій помилковий вибір, а мало хто на це може наважитись.

Ельвіра Усеїнова: Моя мама, яка мешкає в Криму, розповідає, що вже немає того запалу і тієї радості, того відчуття свята. Ситуація складна, наприклад, мій батько залишився без роботи, тому що працював на українському заводі. Вражають високі ціни. Але ніхто про це не каже вголос і ніхто не визнає того, що з Росією погано.

Вікторія Єрмолаєва: Потрібно мати велику силу, щоб визнати свою неправоту і відкрито сказати, що мали рацію ті, хто попереджав про наслідки ще в 2014-му році. Це складно психологічно.

В Керчі кримські татари голосували. Не всі, звичайно, але я особисто знаю цих людей, і їх не так мало, як того б хотілося

Андрій Куликов: Чи залишилась у вас надія?

Тетяна Курманова: Я знаю, що все обов’язково повертається на круги своя, що ті, хто має бути покараним, будуть покарані.

Але для цього потрібно докладати зусиль вже зараз. Якщо влада нашої країни не спромоглася створити стратегію деокупації, то стратегію реінтеграції ми зробити мусимо. Коли Крим повернеться в Україну, ми маємо бути готовими. Поки що, на жаль, цим переймаються лише журналісти, правозахисники та окремі організації. Наша влада в цьому напрямку не діє.

Вікторія Єрмолаєва: Хочеться вірити в реінтеграцію та деокупацію, тому що ці всі події надзвичайно боляче згадувати і проговорювати.

Ельвіра Усеїнова: Я вірю в те, що все буде добре. Колись у кримських татар була схожа ситуація, але ми повернулись додому. Я думаю, що так само і зараз Крим повернеться в Україну.