Як отримати політичний притулок в Україні?

Лариса Денисенко: Що таке інститут політичного притулку? В рамках якого законодавства він існує в міжнародному праві і, так само, в національному праві України?

Ольга Поєдинок: Політичний притулок – це швидше політичний і соціологічний термін, ніж юридичний. Ми знаходимо широке застосування цього терміну лише у м’якому міжнародному праві. Наприклад це декларація ООН про політичний притулок 1967 року, а також прийнята на 10 років пізніше декларація Ради Європи про територіальний притулок.

Якщо говорити про Європейський континент, то політичний притулок регулюється або згаданими м’якими нормами міжнародного права, або національним правом кожної конкретної країни. Якщо говорити про Україну, термін «політичний притулок» ми можемо знайти в Конституції України, в Законі України про правовий статус іноземців і осіб без громадянства.

Окремого закону про притулок у нас немає. Раніше у нас був Закон про біженців, ще до того, як Україна ухвалила Конвенцію ООН про статус біженців. Потім ми приводили своє національне законодавство у відповідність до вимог конвенції. Зараз цей закон називається Закон України про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту. Таким чином ми надаємо або статус біженця, або статус особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, а не політичний притулок.

Коли говорять про «політичний притулок» скоріше за все мають на увазі статус біженця. Цей статус отримують особи, які мають обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань, зокрема через політичні переконання. Тобто суто юридично це буде саме статус біженця не залежно від того, що саме спричинило його отримання: релігійні переконання, належність до певної соціальної категорії, раси, та ін.

Любомир Ференс: А у Європі законодавство щодо статусу біженця подібне до українського?

Ольга Поєдинок: Національні законодавства європейських країн різняться. Зокрема щодо критеріїв визначення біженця. Деяким надають статус відповідно до загальних критеріїв конвенції. Іншим надають гуманітарний захист або притулок. Тобто якщо держава хоче захистити особу, то вона вже застосовує інші формули, щоб надати захист тим, хто не підпадає під критерії біженця. В рамках ЄС є певні керівні принципи щодо цього. Але питання допуску і перебування особи на території конкретної держави – це питання суверенітету цієї держави.

Українське законодавство за останні кілька років покращилося. Розширилося коло осіб, які можуть бути захищені навіть якщо вони не підпадають під конвенційне визначення біженця.

Лариса Денисенко: Минулого року президент Петро Порошенко говорив опозиційним силам РФ, що існує багато заявок на отримання політичного притулку і статусу біженця в Україні від росіян, яких політично переслідує режим Путіна. Але він сказав, що закон встановлює ряд обмежень для президента і не покриває всі потреби тих, хто заявляє про такі переслідування. Що мав на увазі президент? Чи дійсно існують такі обмеження?

Ольга Поєдинок: В питанні надання громадянства останнє слово дійсно за президентом. В питанні надання притулку це не так. Цим займаються державні міграційні служби. Є встановлені законом строки для розгляду заяв, – це 2 місяці. Президент може хіба що ініціювати внесення змін до законодавства.

Такі строки потрібні, щоб все перевірити про особу-прохача притулку. Перевіряє Служба безпеки зокрема. Конвенція також вимагає перевіряти, чи не є ця особа такою, що вчиняла воєнні злочини, злочини проти миру, проти людяності. Тобто інститут притулку не може бути використаний, щоб прихистити злочинців.

Що стосується росіян, то вони в більш вигідній ситуації порівняно з тими громадянами, які потребують візи. Вони можуть приїхати і протягом часу свого безвізового перебування подати заявку. Президент може ініціювати зміни до законодавства. Але чи є сенс це робити? Адже строки для громадян РФ є не критичними.

Лариса Денисенко: Якщо проаналізувати ситуацію з Дмітрієм Шпілевим, то він подавався в лютому 2015 року, а в січні 2016 вже отримав статус. Це прийнятний термін.

Дуже багато російських опозиціонерів перебувають під парасолькою кримінальних злочинів, які в Україні, до речі, є адміністративними. Наприклад людина перебуває під слідством, виїздить в Україну через білоруський кордон. Чи вона має право просити статус біженця? У нас же є зобов’язання про взаємодопомогу у кримінальних справах з РФ.

Ольга Поєдинок: В цьому випадку кримінальне переслідування цієї людини і є причиною для захисту. Особа не зможе отримати статус біженця тільки якщо вона вчинила злочин не політичного характеру, який кваліфікується як тяжкий або особливо тяжкий за кримінальним правом України. От, наприклад, якщо ми говоримо про політичні виступи із закликами до геноциду, то це вже зовсім інше питання.

Лариса Денисенко: Які можна навести приклади переслідувань за політичні переконання? Що є доказом того, що людину дійсно переслідують за політичні переконання?

Ольга Поєдинок: Це можуть бути переслідування правоохоронними органами, в судовому порядку, арешти, адміністративні покарання, погрози, навіть дії, вчинені приватними особами, якщо держава не надала постраждалому належного захисту.

Лариса Денисенко: Це загально прийнята практика чи такі критерії закріплені в законодавстві України? Хто в міграційній службі вирішує, чи є це переслідуванням?

Ольга Поєдинок: В українському законодавстві цього немає. Є матеріали справ, які збираються комісаром ООН у справах біженців і міграційні служби країн учасниць конвенції можуть керуватися ними. Можливо є ще внутрішні інструкції, яких я не бачила.

Росіян-опозиціонерів, які просять притулку в Україні, наше законодавство дозволяє розглядати як окрему соціальну групу. Під цей критерій можна записати кого завгодно: полонених протилежної сторони, які не хочуть повертатися, бо бояться переслідувань, представників ЛГБТ спільноти, жінок, які зазнали каліцтва статевих органів чи відмовляються носити хіджаб, тощо.