Як порушуються права засуджених в Україні під час етапування?

Останні пів року на сайті Слідство. Інфо триває проект #Правосилля, який розповідає про порушення прав в’язнів. Відтак я дуже часто буваю у місцях виконання покарань, багато спілкуються з в’язнями, і вони розповідають, що умови перевезення їх до місць відбування покарань або до лікарень, якщо їх конвоюють на лікування, є нестерпними. Тому в мене виникла ідея вивчити нормативні акти, які регламентують цей процес, і спробувати зрозуміти, хто за що відповідає в механізмі перевезення. Виявилося, що останні дискусії з цього приводу тривали у 2015-му році, з того часу майже не було жодних зрушень у переговорному процесі. Крім того, виявилося, що жодної єдиної структури, яка б відповідала за повний етап конвоювання, в Україні немає. Є «Укрзалізниця», яка відповідає за стан вагонів, за умови в них, є Національна гвардія, яка відповідає за те, щоб в’язні не втекли в процесі конвоювання, є кримінально-виконавча служба, яка формує етап. Як зробити так, щоб цей процес від початку до кінця відповідав нормам безпеки, не порушував права як засуджених, так і конвоїрів, досі ніхто не розуміє.

Скільки триває етап?

Сам етап триває по-різному, і залежить від того, з якого регіону і в який регіон  людину везуть. Найчастіше в’язні говорять про два тижні, деякі їдуть два місяці. Є навіть дуже нелогічно побудовані маршрути. Нацгвардія на мій запит відповідала, що закріплених маршрутів за кожним з спец-вагонів, яких в Україні є 17, немає. Тобто ці вагони їдуть незрозуміло за якою логікою, тоді, коли є якась певна маса людей. І от може бути так, що людина може їхати два тижні той проміжок, який звичайна людина може їхати одну ніч потягом. Наприклад, з Тернополя одна з засуджених, яка лікувалася в лікарні і мала повернутися в колонію в Чернігів, розповідала мені, що спершу з Тернополя її везли в Харків, з Харкова її везли в Київ, а з Києва вже на Чернігів. І весь цей час вона сиділа в камерах для тимчасового перебування, чекаючи наступного етапу.

Що відбувається під час конвоювання?

Найгірше те, що умови конвоювання однакові для всіх категорій засуджених. Однакові вони і для жінок з дітьми, і для вагітних, і для людей, які хворі на туберкульоз. Причому ізольованих купе від інших засуджених для хворих на туберкульоз не існує.

Людей в камері купе, яка вважається найбільшою – 4 метри квадратні, може бути до 16-ти. В той час, як в звичайному купе перебуває 4 людини. Засуджені говорять, що буває так, що їхати взагалі неможливо, люди їдуть сидячі, лежачі на підлозі, там немає місця для їхніх речей. І виникають суперечки між засудженими, суперечки з конвоїрами, люди хитають вагони, підпалюють їх, ріжуть собі вени на руках, щоб якимсь чином попросити собі більше місця.

Від того, що ці вагони з середини обшиті просто металом, вони влітку дуже сильно нагріваються, а взимку в них дуже холодно. Навіть сама Нацгвардія на своїх офіційних сайтах говорила, що температура влітку в таких вагонах може досягати до +50 С°. Мені важко уявити, як навіть самі конвоїри здійснюють свої робочі повноваження в таких умовах.

В камерах вагонів немає вікон, вони є тільки на проходах. Не всюди працює вентиляція в вагонах, тому що востаннє вони ремонтувалися 28 років тому. Їх закуповували ще за радянських часів і самі засуджені їх називають «столипінськими» вагонами, тобто вони дуже старі.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.