Як проект «Повага» змінив ставлення українців до сексизму?

Ірина Соломко: Підбиваємо підсумки проекту «Повага», який тривав у нашому ефірі 1,5 роки. Чим ми можемо пишатися?

Олена Єна: Коли ми замислювали цей проект 4 роки тому ми навіть не сподівалися на такі глибинні зміни у сприйнятті суспільством питань гендерної рівності, сексизму, дискримінації. Зараз ми не можемо уявити собі ситуацію, коли якісь дискримінаційні висловлювання від очільників держави були б залишені без реакції.

Ми робимо постійні заміри суспільних настроїв і чітко бачимо, що рівень обізнаності серед людей у питаннях гендерної рівності і дискримінації є однозначно вищим. Повага ці питання актуалізувала. Але Повага не закінчується. Ми будемо далі працювати і сподіваємося, що будемо змінюватися і трансформуватися разом із суспільством.

Андрій Куликов: Що змінюється у реальному стані речей? Не у сприйнятті проблеми, а в реальному ставленні людей один до одного?

Олена Єна: Зараз з’являється набагато більше публічної реакції, рубрик, публікацій, які реагують на сексизм. Ми хотіли пояснити суспільству, що це такі і на початках нашого проекту суспільство дійсно потребувало таких пояснень.

Ми розуміли, що якщо про це не говорити в публічній сфері, то навряд чи можна щось змінити. Тому ми дуже вдячні тим, хто долучився до кампанії за ці роки. Звичайно, поки що ми не можемо про масовість цього явища чи про однозначне ставлення. Але те, як розгортається дискусія – явище показове.

Ірина Соломко: Розкажіть більше, хто ці люди, які підтримали Повагу?

Олена Єна: Наприклад Андрій Куликов, Лариса Денисенко, Ольга Герасимюк, журналісти місцевих ЗМІ. Повага – це частина великого проекту, який ми реалізували в різних областях і містах України. Окремо хочеться виділити Вінницю, де місцеві теле- і радіомовники, завдяки своєму гендерно чутливому підходу, піднімають ці теми мало не щодня. Коли кажуть, що гендер не на часі під час війни і кризи, то слухачі і глядачі цих медіа не погодяться, оскільки вони з цікавістю обговорюють ці проблеми.

Один з останніх наших успішних проектів – спільний проект з L’Officiel, «He for She». Цей проект розповідає про те, як чоловіки можуть долучитися до таких тем. Це світова модель, яку запустила ще ООН. Кількість чоловіків, які готові говорити про гендерну рівність в Україні постійно зростає.

Андрій Куликов: Нещодавно я побачив в метро рекламу одного з сайтів пошуку роботи. Перше речення не викликало у мене жодних заперечень: «Зараз у цьому вагоні їде людина, яка отримала твоє підвищення». Але далі вже виникали питання: «Це він тепер матиме на 5 тисяч більше». І третє речення все перекреслило: «Це його жінка похвалиться подругам». Стереотип спрацював: місія жінки – хвалитися подругам кар’єрою чоловіка.

Потім також і реклама лікарських засобів частіше використовує образ жінки, хоча ті самі негаразди можуть стосуватися і чоловіка.

Олена Єна: Це ще досить толерантні приклади сексистської реклами. Вже те, що ви звертаєте на це увагу – це добре. А от з сексизмом, який стосується діяльності жінок і чоловіків в політиці все набагато складніше. Повага тільки почала обговорювати гендерні проблеми, а зовсім не вирішила їх. Але публічна реакція призвела до того, що гендерна тема не є маргінальною.

Можливо ви також помітили, що набагато більше в медіа почали звучати фемінітиви. Раніше слова директорка, секретарка, лікарка звучали незвично для вуха.

Ірина Соломко: В нашому політикумі є персонажі, які роблять регулярні сексистські заяви, як, наприклад, Ілля Ківа. Чи достатньо ввести за такі висловлювання адміністративну відповідальності?

Олена Єна: Я більше вірю в виховання. Це стосується сім’ї і системи освіти. Тут багато хороших починань. Я не думаю, що адміністративна відповідальність вирішить проблему.