Як висмикнути затиснуті дверима пальці? Катерина Ботанова про підсумки культури 2015 року

Підсумки культурного життя в Україні 2015 року обговорюємо з Катериною Ботановою, головною редакторкою інтернет-видання «Українська правда. Культура». Катерина Ботанова відзначає, що рік видався динамічним і відзначався бурхливими дискусіями: і вузькофаховими, і широкими. Ключовою проблемою Катерина Ботанова називає загострення протистояння між бюджетною та небюджетною сферами, офіційною та неофіційною культурами — 2015 року, на її думкe, це протистояння було найгострішим.

Також Катерина Ботанова відзначає, що в культурі та суспільстві взагалі починають вибудовуватися нові зв’язки — про це свідчить, зокрема, поява цеху менеджерів культури.

Ірина Славінська: Якщо озирнутися назад, що можна сказати про загальний стан культури у 2015 році?

Катерина Ботанова: Якщо ми подивимося назад на 10-15 років, то побачимо, що майже нічого не відбувалося. Зараз в культурній галузі все достатньо динамічно. Постійно відбуваються напружені дискусії. Як у вузьких колах, так і в дуже широких. Щодо Міністерства культури, міністра культури, навіщо потрібна культура, що з нею робити під час війни. Сама постановка питання — це дуже круто.

Лариса Денисенко: Громадські організації стали впливовішими. Я бачу активізацію культурних менеджерів. Почався їх вплив на Мінкульт.

Катерина Ботанова: Важлива штука цього року, що загострення протистояння між бюджетною та небюджетною культурою стало найгострішим за останні роки. 2014 року була надія, що цей розкол зменшиться, а цей рік показав, що ця надія зникла. Тепер її неможна не вирішувати. Нам щоб щось зробити, треба щоб нам пальці дверима затиснуло настільки, щоб вже іншого виходу не було.

Погана тенденція цього року в тому, що українське культурне середовище не є далекоглядним. І це відображає проблему суспільства в цілому. Треба не лише висмикнути пальці з дверей, а подумати над тим, щоб пальці туди не пхати. Культурні менеджери маю дбати про те, щоб ідеї доходити до суспільства і набували означених форм.

Лариса Денисенко: Я хочу поговорити про культуру під час війни. Які важливі проекти започатковані саме культурним менеджментом для того, щоб з’єднати країну?

Катерина Ботанова: Мінкультури перестало фінансувати свої походи в зону АТО. Взагалі, мені здається, що зараз важко говорити про проекти спрямовані на примирення. Ще не ясно, працюють вони чи ні.

Ми маємо будувати діалог з людьми, які мають свої погляди та переконання. Дуже важливо вміти дивитися в болісні зони, і думати, як з ними будувати діалог.

Ірина Славінська: Наскільки сьогодні культура реагує на те, що зараз відбувається навколо?

Катерина Ботанова: Я не впевнена, що вже можна говорити про реакцію. Певне мистецьке осмислення потребує дистанції. Мені видається дуже цікавим феномен документального мистецтва, який документує особисті історії людей. Це те, що бачу я в різних мистецьких проявах.

Мені цікаво те, якою мірою культура важлива для побудови міжнародних відносин. У наших європейських колег є запит на комунікацію через культурні проекти. Ми дуже гарно прозвучали у Франкфурті, у Венеції. Цього не було ще рік тому. Навіть  те, що придумані Інститут Шевченко та Інститут книги — це симптом того, що ми починаємо усвідомлювати значимість культури.

Лариса Денисенко: Ми б хотіли, щоб ви дали побажання-пораду на 2016 рік всім представникам культури.

Катерина Ботанова: Я б хотіла побажати перестати мислити «вікнами можливостей», і параноїти тим, що вони закриються. Треба мислити перспективами і думати про те, як нам побудувати сильну і цікаву культуру в Україні через 5-10-20 років. Для цієї культури має бути притаманний діалог порозуміння і прийняття різних поглядів. В цій перспективі ми зможемо побачити і можливість маленьких кроків, і почати рухатися до європейської країни.