Як зробити територіальні громади спроможними? - поради активістів

У студії “Громадського Радіо” консультантка проекту “Громадський центр “Нова генерація” Наталія Чермошенцева, координатор проекту «Сильні локальні громади – ключ до успіху реформи місцевого самоврядування» Андрій Нечипорук та виконавчий директор “Фонд розвитку громади селища Доманівка” Ірина Святченко.

Любомир Ференс: Високопосадовці дуже гарно описують цю реформу. Але ми зустрічаємо людей на місцях, які кажуть, що на загал не є все так добре. Тому що все просувається дуже важко, а сільські голови часто є такими невеликими феодалами, а люди не знають своїх прав.

Андрій Нечипорук: На мій погляд усе і справді так є. Тому що коли я сам приїжджаю на офіційні зустрічі, то все це красиво виглядає. Потім я приїжджаю у громаду і бачу абсолютно інші реалії.

Децентралізація почалася два роки назад. За ці реформи багато було сказано. Коли я приїжджав на місця, то тоді ще не було об’єднаних громад. Тому що це була ще стара адміністративно-територіальна система. Відчуття було таке, що є люди, які відчувають, що вона є потрібна. А були люди, які не знали що це є, боялись, що щось не так піде, тому, можливо, не варто цього робити. Ми, як представники громадського сектору, думали, що зробити для того, щоб децентралізація пішла краще. Ми подумали, що якщо реформа йде зверху, то потрібно, щоб якісь дії відбувалися знизу.

Любомир Ференс: Але проблема у тому, що немає лідерів на місцях, які би повели за собою людей.

Ірина Святченко: Селище Доманівка має 6700 населення. Воно у глибинці Миколаївської області. Ми, як активісти громадської організації, розпочали роботу по децентралізації саме десь із березня 2015 року. Ми прийшли до голови, який був тоді чинним, і зараз уже є обраним головою об’єднаної територіальної громади, і запропонували йому допомогу в інформаційній кампанії. Він дослухався до наших пропозицій і погодився. Після чого ми їздили по селах, роздавали інфографіку, рекламну продукцію і розповідали що означає децентралізація. Опору не було, але було дуже багато непорозумінь.

Дійшло до того, що у 2016 році планувалося за перспективним планом об’єднати один район у громаду, але трапилося так, що у грудні відбулися вибори і в районі утворились дві територіально-об’єднані громади, в які об’єдналося 6 сільських рад із 13.

Любомир Ференс: Як вплинуло утворення ОТГ на спроможність людей? І в чому полягає ця спроможність на прикладі вашого селища?

Ірина Святченко: Про результативність прикладу ще мало говорити. Тому що із січня вони ще не вийшли на прямі відносини, а опікується район. Це буде ще 2-3 місяці перехідного періоду. Поки самі громади формують представницькі органи. Результатів ще немає. Але коли йдеться про бюджет та повноваження, якими будуть опікуватися ОТГ та районна рада, то вже зараз відбуваються непорозуміння.

Наталія Чермошенцева: Я би тут хотіла сказати про дві опції. Перша – це про досвід об’єднаних громад. У рамках нашого проекту у нас були стажування в Україні. І до нас на Херсонщину приїхали представники і представниці Тростянецької територіальної громади Львівської області. На той час це був жовтень 2016 року і у них же рік була ОТГ. Ми возили їх показувати різні приклади. На той час у Херсонській області була тільки одна об’єднана територіальна громада. І навіть коли ми возили представників і представниць Тростянецької територіальної громади, вони просто на зустрічах із людьми розказували про свій досвід. Вони розповіли про свій бюджет і що вони вже встигли зробити. І це було настільки натхненно для наших учасників і учасниць, що зараз у нас уже є 6 ОТГ. Цей рух йде.

Друга опція – про участь громадян. Ми почали із навчання. Наша головна мета була у тому, що не треба робити за людей, а треба питати людей, що вони хочуть. Якщо вони не хочуть прибирати цей цвинтар, то вони не будуть. Це наша реальність. Головна ідея нашого навчання була в участі та міжсекторальній співпраці. І ми зробили так, що навчили людей. Наші групи мали провести локальний аналіз, дізнатися, що цікаво людям і тільки на основі цього розробляти свої ініціативи. Тоді ми можемо говорити про ефективність використання коштів, про те, що це дійсно цікаво людям. Я думаю, що запорукою успіху у проекті пані Ірини Святченко була зацікавленість людей.

Анастасія Багаліка: Наскільки важливо навчити людей адресувати свої запити у правильному напрямку. І хто цього вчить?

Ірина Святченко: Коли ми розпочали участь у проекті «Сильні локальні громади – ключ до успіху реформи місцевого самоврядування», то мені здається дуже вдалим був той формат, коли було три представника місцевого самоврядування і громадського сектора. Тому що коли активісти приходять до влади і хочуть щось зробити, то потім передумують. Але коли ми були у одному кошику, коли були дійсно на тренінгах, коли до нас приїжджали на стажування і ми їздили, то вони побачили, що громадськість хоче щось робити і  що це можливо.

Щодо питань хто буде опікуватись. Мені здається, що необізнаність мешканців – це глобальна проблема. Я думаю, що тут повинні робити це виключно активісти, чи влада. Можна досягти результатів, коли гуртом опікуються одним питанням.

Андрій Нечипорук: Квінтесенцією всього процесу є те, що повністю децентралізоване суспільство є, тоді кожна громада має вирішувати максимально ті справи та завдання, які воно може вирішити. Всі решту рівні, тобто те, що вище є, наприклад, якщо створюються якісь органи самоуправління, то вони мають робити тільки ті речі, які не може виконати низинний рівень.

Тобто, якщо людна мешкає у своєму селищі, місті, чи районі, вона має максимально вирішувати усі свої потреби на тому низинному рівні. Якщо вже та громада не може вирішити, то тоді вже наступні рівні самоуправління мають включатися.

Любомир Ференс: Громада, наприклад, не може вирішити проблему із ремонтом дороги у їхньому селищі. Усі розуміють, що гроші списалися, а ремонт не відбувся. Селище знає про це, а вплинути на голову ніяк не можуть. Що робити у таких випадках?

Ірина Святченко: Звичайно, є дороги обласного та місцевого підпорядкування. Але селищна рада складається із декількох сіл. У 2016 році у селі Забара самі мешканці зібралися і  проклали кілометр дороги. Вони десь знайшли асфальт і проклали дорогу.

Любомир Ференс: Це зрозуміло, що вони активізувалися. Але якщо гроші були виділені, по документах дорога робилася, а по факту ні? Прокуратура і правоохоронні органи не реагують.

Андрій Нечипорук: Це трошки різні площини. Якщо говоримо про децентралізацію, то за нормальних ситуацій такого б не мало бути.

Але в нас не дуже нормальні умови. Ми стараємося, щоб умови були кращими, але це реалії. У кожному середовищі можна по-різному. Можна говорити і про шини, і про судові позови, про антикорупційні різні розслідування. Треба щось робити. І робити мешканцям на кожному місці. Якщо всі будуть мовчати, то нічого не буде змінюватися.

Наталія Чермошенцева: І це питання відповідальності. Мені здається, що реформи децентралізації напряму пов’язані із відповідальністю. Це одна із проблем, яку важко побороти людям. Я думаю, що до цієї нової парадигми теж потрібно звикнути.