Грейс Келлі/ІЛЮСТРАТИВНЕ ФОТО
Валентина Троян: Є люди, які викидають свої сімейні архіви, ви — хочете зберегти чужі. Чому ви цим займаєтеся?
Арсеній Герасименко: Старі аматорські світлини цікаві насамперед тим, що дозволяють побачити минуле таким, яким воно було насправді, без цензури, удаваної величі та втручання твердої руки політрука або фоторедактора.
Серед величезного числа абсолютно непоказних і простих картинок іноді вдається віднайти справжні шедеври, які можна роздивлятися годинами: деталі інтер’єрів, побуту, одягу, вулиці міст, що змінилися до невпізнання. При цьому авторові знімка зовсім не обов’язково було бути професійним фотографом. Часто фантастично красиві та душевні картинки робили аматори.
Валентина Троян: Ви колекціонуєте і плівки, і фото?
Арсеній Герасименко: Ні, мене цікавлять лише фотоплівки — негативні та слайдові.
Валентина Троян: Яка найстаріша плівка у вашому архіві?
Арсеній Герасименко: Це декілька німецьких негативів кінця 30-х — початку 40-х років XX століття. Зараз найбільше в колекції плівок саме 50-х-70-х рр.
Валентина Троян: Із яких областей України вам надсилають фото чи плівки?
Арсеній Герасименко: Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернігівська, Миколаївська, але поки що лідером за кількістю плівок з одного регіону залишається Черкаська область. Україною географія проєкту не обмежується. У колекції є плівки з Шотландії, Австралії, США та Європи.
Валентина Троян: Ви шукаєте людей, які зображені на фото?
Арсеній Герасименко: Так, це непростий, але дуже цікавий процес, кожен архів — це маленька детективна історія. Зачіпкою може слугувати що завгодно: місто, прізвище, вулиця, номер будинку на фотографії. Бувають випадки, коли ідентифікувати місце і час знімання не виходить навіть після місяців пошуків. Але, як бачите, іноді спільними зусиллями небайдужих людей, соцмереж героїв і авторів фотографій віднайти вдається. І кожне таке відкриття — маленьке диво.
Я запустив проєкт «The Past.continues» приблизно пів року тому. За цей час вдалося відшукати авторів і героїв великих українських архівів, у тому числі архів полковника Петра Миколайовича Гармаша із села Каленики Черкаській області та архів харківського фотографа Ігоря Івлева.
Цікава доля одного кадру з архіву шотландського моряка Томпсона. Знятий ним більше ніж 70 років тому портрет дівчини Дороті біля вікна, мій колега по пошуковій роботі Андрій Паламарчук порекомендував розмістити у популярному единбурзькому пабліку Lost Edinburgh. Пост «завірусився» і через короткий час до пошуків приєдналися десятки небайдужих людей. За видом з вікна на фото шотландцям вдалося визначити точне місце знімання, включаючи будинок, поверх і, на додаток, знайти людей, які колись з цією дівчиною працювали. Зараз Дороті вже понад 90 років, ми написали їй листа і чекаємо на відповідь.
Із нещодавнього — гучна історія зі знайденою у підвалі будинку на Татарці фотоплівкою середини 60-х. Всього за декілька днів — 4000 репостів і приблизно стільки ж «лайків» у соцмережах вдалося віднайти головного героя знімків — хлопчика Альошу. Фотографії та плівку я повернув Олексію Олександровичу на тому ж місці, де більше півстоліття тому була зроблена одна з його світлин. Враховуючи те, що плівка не була проявленою, Олексій Олександрович вперше побачив знімки, які все життя вважав втраченими.
Валентина Троян: Яка фотографія або фотоплівка, які з’явилися в вашому архіві, вас найбільше здивували та чим? Що для вас означає цей проєкт? Про що ви хочете розповісти аудиторії?
Арсеній Герасименко: У коробці з придбаними на американському аукціоні негативами часів війни у В’єтнамі я виявив конверт, який продавець схарактеризував так: якісь люди на якомусь кораблі. У результаті «якоюсь» людиною виявилася відома голлівудська акторка Грейс Келлі, яка на судні USS Constitution у квітні 56 року разом із батьками Маргарет і Джоном Келлі подорожувала із США в Монако на власне весілля із принцом Реньє III.
Це вже не просто світлини якихось людей на якомусь кораблі. Це важливі документи XX століття, які мають велику історичну та матеріальну цінність і які могли запросто загубитися у купі мотлоху під час чергового розпродажу старих речей.
У цьому і полягає одне з головних завдань мого проєкту — зберегти та показати людям те, що може бути назавжди втрачене за нещасливою випадковістю, незнанням або звичайною халатністю.
У 2020 році у світі було зроблено близько півтора трильйона фотографій. Це в 16 разів більше, аніж людство встигло відзняти за 19 і 20 століття разом узяті. З кожним днем світлин стає все більше, але тих, що сподобаються та запам’ятаються — зовсім небагато.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS