Якщо у Широкине ніхто не повернеться, це буде смерть села внаслідок війни — правозахисник Щербаченко

Нещодавно «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» презентував звіт «Крайня точка». Він присвячений подіям, які розгорнулися у Широкиному 2014 року і тривають донині.

Саме у серпні 2014 року на територію України вторглася колона бронетехніки з території РФ в районі села Щербак і міста Новоазовськ.

Відтоді Широкине багато разів зазнавало артилерійських обстрілів. Тоді у селі жила понад тисяча людей. У лютому 2015-го місцевих жителів евакуювали. У червні того ж року населений пункт покинули останні мирні жителі.

Нині село практично зруйновано.

У 2016 році незаконні збройні формування пішли з Широкиного, і навесні того ж року село повністю опинилося під контролем українських військових.

Натомість, для самих широкинців та цивільних село взагалі недоступне.

Широкине розташоване за 15 км на схід від Маріуполя, тож більшість його місцевих жителів переїхали саме у це місто.

Боями і обстрілами тут знищено майже все — будинки, санаторії, об’єкти інфраструктури. Узбережжя суцільно заміновано на випадок атаки з моря.

Більше ж про Широкине ми розпитали голову «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» Володимира Щербаченка.

Володимир Щербаченко: Із тих пір, як більш-менш стабілізувалася лінія розмежування, основні проблеми з порушенням прав людини стосуються тих людей, які живуть вздовж цієї лінії. Там ситуація найскладніша. За різними даними, в «сірій зоні» та в навколишніх населених пунктах живе близько 400 тисяч людей. Щоб дослідити їхнє життя, ми взяли показовий населений пункт — село Широкине, крайній південний населений пункт на березі Азовського моря. І на прикладі цього села ми досліджували всі події з точки зору дотримання прав людини, норм міжнародного гуманітарного права. Всі ті проблеми, які вдалося нам зафіксувати, ми і висвітили у звіті.

А це і смерті та каліцтво цивільних осіб, і смерті та каліцтво військових, і руйнування об’єктів спеціальної інфраструктури. Крім того, це цивільні затримання, катування, жорстоке поводження, напади на санітарні транспортні засоби, залучення дітей до збройних формувань, наруга над тілами померлих та інші.

Унікальність села в тому, що воно було повністю знищено, на сьогодні там немає вцілілих об’єктів, житлових будинків, знищена соціальна інфраструктура — лікарня, школа санаторії.

Цьому селу 200 років, воно засноване українськими козаками, але влітку 2015 року останні мешканці змушені були його покинути. Не хотілося б так говорити, але якщо туди ніхто не повернеться, це буде смерть села внаслідок війни.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.