Якщо в 2019 обсяги транзитного газу в України впадуть, частину ГТС доведеться порізати на металобрухт

У студії Громадського радіо Геннадій Рябцев, експерт в енергетичній сфері.

Анастасія Багаліка: В Німеччині, рішенням суду, компанії «Газпром» дозволений доступ до газопроводів, які йдуть в обхід Україні. Що це означає для української енергетичної сфери та її безпеки? Що це за рішення?

Геннадій Рябцев: Йдеться про те, що на території Європейського Союзу існує суходільне продовження відомого «Північного потоку» це газопровід ОПАЛ (OPAL). Існує в ЄС також велика кількість законів, підзаконних актів, директив, які визначають порядок використання усіх газогонів, які ідуть територією ЄС. Відповідно, до цих законів потрібно, щоб цим законам відповідали всі компанії, які працюють на європейському ринку, і «Газпром» – не виключення. Йшлося про можливість заповнення цього газогону російською сировиною, яка йде «Північним потоком». Але, згідно законів та директив ЄС до кожного з газопроводів має бути забезпечений рівний доступ до усіх сторін. Польські компанії подали позов до німецького суду щодо незаконного, на їх погляд, Газпромівського бажання використовувати щонайменше 80% потужностей цього газогону ОПАЛ, на що польським компаніям німецьким судом було сказано, що підняте ними питання не підлягає судовому розгляду, тому що там немає підстав для будь-якого судового рішення. Чому таке рішення суду? – Тому що в газопровід ОПАЛ  інший ресурс аніж російський – потрапити не може. Тому що цей газогін є сухоземним продовженням «Північного потоку». Тому фізично інші компанії-постачальники не в змозі туди якимось чином закачати свої ресурси. Тому зараз все залежить від дозволу Європейської комісії щодо виведення цього газогону з огляду на цю причину з-під дії директиви, яка забезпечує усім компаніям рівний доступ до газопроводів, які перебувають на території ЄС.

Анастасія Багаліка: Як це може позначитися на Україні?

Геннадій Рябцев: Я б не сказав, що це якимось чином може позначитися на Україні. На Україні може позначитися набагато гірше рішення, яке було презентовано 30 червня головою «Газпрому» Олексієм Міллером стосовно того, що «Газпром» має намір після 2019 року, тобто після закінчення контракту на транзит газу на території України, підписаного Юлією Тимошенко в 2009 році, обмежити обсяги транзиту газу п’ятнадцятьма мільярдами кубометрів на рік. Оскільки зараз, в минулому році, було транспортовано 79, постане питання оптимізації потужності газотранспортної системи України, а щоб було зрозуміло, що таке оптимізація – якщо буде 15 млрд. кубометрів, то частину труб треба буде просто порізати на металобрухт. Тому Україні потрібно протягом найближчих місяців, не чекаючи 2019 року, запропонувати європейським партнерам, операторам якісь дуже привабливі для них умови, які б дозволили так натиснути на російську компанію, щоб вона продовжила постачати газ через українську територію і після 2019 року.

Енергоносії завжди були інструментом політичного впливу

Наталя Соколенко: Мова йде лише про економічні важелі, чи ще і політичні? Що відбувається в перемовинах окрім економічного аспекту?

Геннадій Рябцев: Енергоносії завжди були інструментом політичного впливу. Це не приховується, оскільки в програмних документах РФ так і прописано, що нафта і газ є інструментами політичного впливу. Навіть якщо зараз продивитися яка потужність російських газогонів, то можна побачити, що і без побудови «Північного потоку-2», чи «Турецького потоку», чи будь-якого іншого потоку, потужності вдвічі більше, ніж той газ йде. Але Росія може вмовляти і може купувати. Якщо повернутися до «Північного потоку», то можна побачити одну цікаву особливість: «Північний потік» управляється міжнародним консорціумом, дочці «Газпрому» належить половина, інша половина – чотирьом міжнародним компаніям, в основному там європейський капітал. Ці чотири компанії отримують гроші від експлуатації «Північного потоку» незалежно від того, чи він заповнений чи ні. Про економіку не йдеться – прямий підкуп. Сама наявність консорціумних компаній гарантує їм стабільний прибуток протягом усього терміну дії цього газогону.

Анастасія Багаліка: Що робити Україні? 

Геннадій Рябцев: По-перше, розробити сценарії за якими можуть розвиватися події після 2019 року. Відповідно, до кожного сценарію розробити план дій і реалізовувати його. Наприклад, йшлося про те, що нам слід перенести точку реалізації російського газу з західного кордону на східний. Ми отримуємо щорічно два мільярди доларів від транзиту російського газу, тому що точки обліку перебувають на західному кордоні. На східному кордоні у нас немає доступу до цих точок. Тобто ми знаємо, скільки ми видаємо, і інколи ми видаємо більше ніж Росія постачає. Так от, якщо поставити точку обліку на Східний кордон, то можна буде залучити до такої торгівлі і європейського оператора, наприклад, італійців, яким цей транзитний газ постачається. На цьому чомусь мало хто зосередився, зосередились на тому, щоб заборонити будівництво «Північного потоку-2», але заборонити витрачати «Газпрому» гроші – ну я не знаю. Чому «Газпром» все це будує? По-перше, тому, що є офіційний документ, який каже, що після 2019 року російська сторона має позбутися залежності від трьох країн транзитерів: України, Білорусі і Польщі. Користуючись, «Газпром» підписує певні угоди, і каже, що ми виконуємо те, що нам сказав Уряд РФ. Однак мій колега – Михайло Гончар вже давно назвав всі ці проекти «відкатопроводами».

Анастасія Багаліка: Які висновки зараз слід зробити?

Геннадій Рябцев: По-перше, варто розуміти, що Росія продовжує газову експансію в Європі, і вона буде продовжувати її за достатньо великої суттєвої підтримки німецьких, австрійських, італійських чи інших компаній, які отримують великі прибутки від торгівлі російським газом, ба навіть за наявності труб на їхній території. Другий висновок, який потрібно зробити – ми не зможемо, навіть якщо дуже захочемо, зробити щось для того, щоб «Газпром» не будував гілки газогонів і на півночі і на півдні. Третє, після 2019 року у нас не буде двох мільярдів прибутку від транзиту, і потрібно вже одразу думати, що робити для того, щоб залучити європейців, надати їм якусь привабливу цукерочку, а не лише розмовляти про якийсь нереалізований потенціал української газотранспортної системи. Потрібно шукати ці цукерки і надавати їх європейцям, але, зрозуміло, не забуваючи про нас з вами, тому що два мільярди доларів прибутку в бюджеті України – ніколи не будуть зайвими.