Голова правління East European Security Research Initiative розповів, які висновки можна зробити із заяв, зроблених учасниками переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі, які відбулися в Берліні 18 жовтня.
Тетяна Трощинська: Про що ішлося на зустрічі Нормандської четвірки в плані контролю над українським кордоном?
Максим Хилько: Це те питання, де всі сторони залишились на своїх позиціях, судячи з коментарів, які дали після зустрічі. Українська сторона наполягає на тому, що спочатку має бути контроль над кордоном представників ОБСЄ, потім забезпечення повної безпеки, потім — вибори, і потім — український контроль.
Європейські партнери і Росія говорять про моніторингову місію. А це зовсім різні речі. Одна справа — не давати можливість російським бойовикам заходити на територію України, інша — фіксувати, скільки машин і людей у військовій формі перетнуло кордон.
Та ж Ангела Меркель заявила, що спочатку має бути прийнятий закон про вибори, а потім буде обговорено безпековий аспект. Путін взагалі сказав, що йтиметься про розширення спостережної місії, а не про нову місію ОБСЄ.
Тетяна Трощинська: Порошенко після зустрічі заявив, що російська сторона підтримала необхідність запровадження озброєної місії ОБСЄ.
Максим Хилько: Кожен сказав своїм громадянам те, що вони хотіли почути і як він бачить цю ситуацію. Росія ще влітку казала, що погоджується надати легку стрілецьку зброю теперішнім спостерігачам ОБСЄ.
У їх мандат не входить ніяка зброя, але навіть якщо мандат розширять, зрозуміло, що на тлі сотень танків, автоматів і десятків тисяч озброєних ДНР-івців це ніяким чином не змінить безпекову ситуацію.
Василь Шандро: Що означатиме озброєна місія ОБСЄ в гарячій точці — Україні?
Максим Хилько: Таких місій в ОБСЄ ще не було. Українська сторона сподівається, що це буде перший приклад, коли ОБСЄ зможе провести таку місію.
Подібна місія була в Киргизстані, але вона була значно менша за масштабами, і не можна сказати, що вдала. Те, чого хоче українська сторона — це чітко миротворчі місії ООН.
Такі місії міг би проводити і Євросоюз, але він нічого подібного за масштабом не проводив. Навіть для ООН це була б дуже складна місія, зважаючи на масштаб бойових дій, озброєності сторін і території.
Василь Шандро: Про це ідеться у кулуарах?
Максим Хилько: У 2014 році, коли почали лунали перші пропозиції про те, що потрібні миротворці, українська сторона казала, що ми впораємося самі. Потім зрозуміли, що самі не справимось, і постало питання про місію ООН.
Але для цього потрібна згода Росії, або принаймні щоб вона не наклала вето, але це виключено.
Після цього питання перейшло до ЄС, але він сказав, що погодиться, якщо буде мандат ООН. ЄС уникнув взяти на себе відповідальність, яку він не хоче, і, ймовірно, навіть не зможе на себе взяти.
Василь Шандро: На які компроміси пішли Україна і Росія за останніх півроку?
Максим Хилько: Україна не пішла на компроміс у питанні виборів, і це позитив, тому що у тому вигляді, у якому вони пропонуються, вони означали б легалізацію російського маріонеткового режиму і військової присутності.
За цей час досягли хіба що розведення у трьох точках, де запустили пілотні проекти відведення озброєння на склади. Поки що воно не реалізовано — воно могло б стати відправною точкою для подальших дій на всій лінії розмежування.
За півроку тиск Заходу з приводу виборів продовжується, але він зменшився завдяки Сирії.
Василь Шандро: Чому Росія настільки зацікавлена у цих виборах?
Максим Хилько: Легалізація її маріонеткових режимів на території України й інкорпорація в тіло України територій, які їй непідконтрольні, тобто переведення конфлікту у внутрішнє русло — до Росії більше нема претензій, знімаються санкції.
Це не означає, що заберуть російські танки — вони стануть частиною «народної міліції». Тобто бойові структури, які зараз є, просто переназвуть, тобто по контроль України не йтиметься.
Тетяна Трощинська: Наскільки збігається бачення України і західних країн розвитку подій після проведення виборів?
Максим Хилько: На жаль, стратегічного розвитку подій не бачить ні Україна, ні Європейський Союз. Є бажання, як би хотілося, щоб це було — щоб Росія пішла і Донбас повернувся до нормального життя. Але реальної стратегії нема, бо навряд чи хтось вірить у ці вибори.
Василь Шандро: Чи не може після виборів активно запрацювати СБУ, щоб не допустити подальших неприємних ситуацій? Чи зв’язок із цими територіями буде умовним, у тому числі і в правових документах?
Максим Хилько: У Мінських угодах записано, що місцеву прокуратуру, суд формують місцеві органи влади. Якщо вибори відбуваються демократично, то половина чи більшість депутатів будуть проукраїнськи налаштованими людьми. Тоді можна говорити про процес очищення.
Якщо відбудуться фейкові вибори, то вплинути на цю ситуацію із юридичної точки зору буде дуже складно — хіба що силовим шляхом, але тоді це буде визнано громадянською війною.
Тетяна Трощинська: Про що вдалося домовитися на переговорах 18 жовтня?
Максим Хилько: Вдалося домовитися про те, що буде вироблятися дорожня карта реалізації Мінських угод, хоча російська сторона вже заявила, що ніяких угод, які підмінятимуть Мінські, не буде.
Мінський формат продовжується — це основний підсумок. Ще напередодні у цьому були сумніви. Це на певний час знизить напругу і дасть час шукати можливості вирішення ситуації.
До трьох точок розведення мають додатися ще чотири. Цей процес схвалений країнами-гарантами переговорів — Німеччиною і Францією, на це формально погодилися Росія й Україна.
Василь Шандро: Очевидно, що якщо Росія за останні два роки не пішла на поступки, то і далі без поступок із нашого боку не йтиме на компроміс. Чим ми готові пожертвувати?
Максим Хилько: Всім, чим могли, ми вже пожертвували. Далі нам відступати нікуди — хіба що погоджуватися на контроль Росії на цих територіях.
Потрібно працювати над прив’язкою кожного пункту до наслідків для того, хто їх порушує. Якщо Росія відверто порушує, потрібно просити, вимагати посилення тиску санкціями. Зараз ніхто навіть не хоче говорити про посилення санкцій, а без цього поступу не буде.