Її доля — це кіно. Олена Теліга, її драматичні життя і смерть

Про місце письменниці в літературі й історії розповів літературознавець, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків.

Юрій Макаров: Часто біографія літераторів затуляє їх доробок. Чи не сталось так із Оленою Телігою, зважаючи на її драматичну смерть у Бабиному Яру?

Ростислав Семків: Для українських письменників і поетів, які дуже багато не встигли, біографія також постає своєрідним текстом. Це перетворює їх на потужних літераторів, тому що вони не встигли те, що могли.

Олена Теліга років через років десять-двадцять могла б створити ще дуже цікаві тексти, і не тільки поезії. Її поезії цікаві, відповідають її добі — 20-м рокам, і не тільки українським, а й паризьким, американським. Це покоління, яке на Заході переживало епоху джазу.

Юрій Макаров: «Розстріляне відродження» і Теліга — це частини одного літературного процесу чи різних?

Ростислав Семків: Література «розстріляного відродження», якою вони тоді цікавилися — це ефект часу. Це було блискуче молоде покоління, якому обставини завадили реалізуватися по-інакшому.

Тому в Олени Теліги ми бачимо патріотичні, рішучі поезії, але й такі, які можна слухати під джаз, і це буде лірика. Так само її друг Ольжич, який став одним з очільників ОУН, був добрим археологом, брав участь у міжнародних експедиціях і його запрошували читати курс у Гарварді, але він мусив зробити інший вибір.

Крім поезії, у Теліги є добра есеїстика. Вона міркує на важливі теми, зокрема про нові ролі жінки, про окремі естетичні питання. Із кожною постаттю у літературі усе складніше і цікавіше, ніж ми думаємо.

Юрій Макаров: Телізі не можуть забути одну її промову, у якій вона нібито захоплюється німецьким нацизмом. Це також спрощення?

Ростислав Семків: Звичайно, це також спрощення, і в таких випадках важливо брати загальний контекст. Кінець 30-х років, великий друг нацистської Німеччини — цілий Радянський Союз, вони підписували договір, писали хвалебні статті одне про одного у головних газетах тощо.

Багато хто міг мати подібні міркування, але все змінюється. Через один виступ не можна робити висновок, крім того, цей виступ не є точно доведено. У цьому середовищі точно була риторика дисципліни, чину, яку можна порівнювати з квазіавторитарною, але це було далеко не те.

Юрій Макаров: Вона приїжджає в Україну і бере участь у діяльності, яка окупаційною владою визнана злочинною.

Ростислав Семків: Це ще раз доводить відмінність позицій. Покажіть мені нациста, розстріляного у Бабиному Яру. Смерть Ольжича і Теліги доводить відмінність поглядів. Крім того, її попереджали про арешт на останньому засіданні спілки, але вона знала, що ці молоді хлопці і дівчата її чекають, і що їх арештують, і вона пішла на зустріч.

Лариса Денисенко: Про Олену Телігу кажуть, що її доля — це кіно. А з чого вона почалась текстово?

Ростислав Семків: Вважається, що із віршів, проте мені здається, що це якісь спроби дослідження. Вона повернулася до українства свідомо. Спочатку вона була російськомовна, пізніше усвідомила себе українкою. Це непоодинокий випадок політичного українства.

Тому я думаю, що починалося все із якихось студій. Є стереотип, що коли людині близько 20-ти, то це вік для поезії, а потім — для чогось серйознішого. Але поїздка у Київ і смерть — це вже свідомий, виважений жест.

Юрій Макаров: Чи достатньо досліджене кримінальне провадження з боку нацистів? Чому вони вирішили, що саме ці українські націоналісти настільки небезпечні для них?

Ростислав Семків: Тут ішлося скоріше не про конкретних націоналістів, як про те, що окупаційна влада хотіла показати, що робити можна тільки те, що вони дозволяють, все інше — небезпека. Вибір був або згорнути діяльність, або пробувати щось робити.