Громадське радіо
Євген Павлюковський: В Україні готується до відкриття найбільша база генеалогічних даних. Деталі цього проекту нам розповість його співзасновник і співвласник Ігор Гошовський. Пане Ігор, вітаю. Розкажіть, будь ласка, що це за проект і що, власне, робить його найбільшим в Україні? Тому що як мінімум сайтів, які дозволяють українцям дізнатися якесь своє коріння чи принаймні зрозуміти, з якої області раніше були їх діди і прадіди, — вони вже є.
Ігор Гошовський: Мені невідомі такі сайти, таких сайтів немає. Я трошки розповім передісторію. Я досліджував власне родове дерево. Воно доволі велике, і сама робота займала багато часу протягом багатьох років. За цей час я об’їздив дуже багато обласних архівів, ознайомлювався з метричними книгами, і в переважній більшості вони вже в жахливому стані. І я дійшов висновку, що буквально через 5-10 років вже мої діти, можливо, й не зможуть там нічого прочитати.
В інших країнах знайшли таке рішення проблеми: держава фінансує оцифровування всіх цих документів. Власне, в Польщі та інших країнах Євросоюзу ці бази вже створені. Вони нараховують десятки мільйонів людей. У нас держава цього не фінансує, ніяких таких масштабних масових ініціатив немає. Але робити щось треба. В мене є власний бізнес — компанія, яка займається програмуванням та створенням сайтів, і ми вирішили започаткувати таку ініціативу. Вже четвертий рік ми проводимо роботу з масивом архівних документів, оцифровуємо їх, і — найголовніше — створюємо базу, яка дозволяє через різні фільтри здійснювати по ній навігацію. Таким чином в нас вже назбиралося на сьогодні майже 1 млн 800 осіб, які жили в основному в період кінця XIX-початку ХХ століття.
Любомир Ференс: Повертаючись до першого запитання. Якщо вбити в Google “знайти своє коріння”, вибиває низку сайтів. Наприклад, “11 корисних ресурсів, як віднайти своє коріння”. Або вибиває сайт Інституту національної пам’яті, які так само дають роз’яснення, як віднайти.
Ігор Гошовський: Вони дають роз’яснення, як віднайти, але це вам треба йти в архів, піднімати ці справи, шукати все це. А наш проект передбачає, що в ідеалі ви зможете досліджувати свою генеалогію, не ідучи в архів.
Євген Павлюковський: Ви кажете, що опрацювали вже так багато документів, зокрема метрик. А як ви отримали всі ці дані?
Ігор Гошовський: Там не лише метрики. Щоб з метрик була така цифра, треба зробити значно більший об’єм роботи. А ресурси компанії, які ми на цю роботу витрачаємо, таких об’ємів не дозволяють. Це мають бути дуже серйозні кошти. Власне, ми і шукаємо для цього партнерів. Окрім метрик, ця база вже включає в себе списки вояків Червоної армії з України, от недавно ми закінчили оцифровувати списки учасників Першої світової війни у складі Австро-Угорської армії в Івано-Франківській області. Це адресні книги XIX століття різних міст і тому подібне.
Євген Павлюковський: А яких часів сягають ваші реєстри?
Ігор Гошовський: Взагалі ми включаємо в базу людей, які народилися в діапазоні 1650-1920 років. Але по тому, що зараз є, у нас основний масив — це друга половина XIX-початок XX століття.
Євген Павлюковський: Наскільки ці документи в принципі доступні?
Ігор Гошовський: В нас доступ до архівів, на щастя, вільний для кожного відвідувача. Будь-хто може відвідати обласний архів і запросити ті документи, які його цікавлять. Важливо просто знати, які саме і як з ними працювати. Але непідготовленій людині це зробити непросто, тому що метрики, наприклад, писалися від руки. Зазвичай, це почерк дуже поганий. А в нас вони ще й в жахливому стані. І архіви не зацікавлені в альтернативному існуванні документів, в оцифровуванні, тому що вони цим заробляють. Щоб ви робили скан чи ксерокопію. В деяких архівах, на щастя, можна фотографувати, а в деяких фотографувати безкоштовно не дозволяють. І вартість їх послуг встановлюється самостійно. Тому вони не зацікавлені в існуванні таких проектів.
Любомир Ференс: А ваша база буде доступна широкому загалу на безкоштовній основі?
Ігор Гошовський: Наша ідея полягає в тому, що база має бути доступна безкоштовно. Але, з іншого боку, ми хотіли би збільшувати обсяги досліджень. Тому що нинішні темпи — 1 млн 700 за три роки — це дуже повільно. І є сенс принаймні вдвічі чи втричі прискорити цей процес. Тому ми саме зараз обговорюємо можливості залучення фінансування для збільшення обсягів роботи.
Євген Павлюковський: Ви про державне чи приватне фінансування?
Ігор Гошовський: Про державне навіть мови немає. Ми шукаємо спонсорів серед відповідального бізнесу.
Євген Павлюковський: Яка географія проекту?
Ігор Гошовський: Він покриває всю Україну.