Фото: Громадське радіо
У студії Громадського радіо — аналітик даних ОПОРИ Юрій Лісовський і авторка матеріалу «Раби на вибори. Як політики використовують в’язнів українських тюрем», студентка Школи журналістики УКУ Наталя Шимків.
Анастасія Багаліка: Чому ви вирішили звернути увагу саме на голосування у місцях несвободи?
Наталя Шимків: В грудні в Школі журналістики проходив тренінг від активістів ОПОРИ з вивчення даних. Наприкінці навчального дня тренерка Василина Думан запропонувала на розгляд декілька кейсів, серед них було голосування в місцях несвободи, зокрема у в’язницях. Ми з одногрупницею, співавторкою тексту Мариною Верещакою вирішили розглянути цю тему, оскільки мали багато здогадок. Напевно, у закритих структурах голосують інакше, аніж на відкритих виборах, тому підняли руку і почила працювати над темою.
Анастасія Багаліка: Скільки в Україні місць несвободи, скільки людей брали участь у виборах?
Юрій Лісовський: В Україні приблизно 160 тюрем і СІЗО, іноді ще попадалися гауптвахти. Там близько 80 тисяч виборців. Цифра варіюється залежно від виборів, від ситуації.
Анастасія Багаліка: Ця кількість може істотно вплинути на результати?
Юрій Лісовський: Залежить від того, як рахувати. Можна рахувати від списків, якщо це парламентські вибори. Ми рахували, що в 2012 році один з депутатів Партії регіонів пройшов по голосах в тюрмах. По мажоритарних округах є два кейси, які дівчата розслідували. Вони знайшли Херсон і Булу Церкву, коли перемагали саме завдяки тюрмі. Це був 2012 рік. Ці люди зараз не при владі. Кандидат, який програв по Білій Церкві, зараз є депутатом.
Ірина Славінська: Як відбуваються вибори у тюрмі?
Наталя Шимків: У нас було четверо героїв, всі їхні історії перегукуються. Колонії діляться між собою на так звані «червоні» і «чорні». У перших адміністрація повністю керує виборчим процесом. Вона наказує в’язням, вони приносять свій бюлетень, перевіряється, за кого проголосували. Незгодних били, застосовували до них жорстокі методи — зґвалтування, наприклад.
У «чорних» колоніях адмінресурс не був таким сильним. Зазвичай в’язні просто не йдуть голосувати та ігнорують виборчий процес.
На жаль, наші герої перебували у «червоних» колоніях, зосереджених на Сході України, зокрема це харківська 25-а колонія, всі її бояться і намагаються уникати. Розповідали, що відбуваються корупція або самогубство, якщо в’язень бачить, що має туди потрапити.
Анастасія Багаліка: Ви зверталися до нинішньої адміністрації колонії з проханням прокоментувати ці свідчення?
Наталя Шимків: Так, нам не відповіли. Ми надсилали запити.
Ірина Славінська: Познайомте нас з історіями людей.
Наталя Шимків: Я можу розповісти історію нашого героя Павла Панича. Це відомий активіст. Він написав книгу про перебування в колонії. Зі своїх 42 років 25 років він провів у тюрмах, зокрема харківській 25-й колонії. На момент його ув’язнення припали парламентські вибори 2002 року і президентські 2004-го, коли їм наказували голосувати за Віктора Януковича. За словами Павла, перед голосуванням всіх побили, тому якихось інакодумців не було. Хто вирішив ризикнути, потрапляв в карцер. Життя таких людей на другий-третій день просто обривалося.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.