Лариса Денисенко: Ірмо, вітаю. Будемо представляти нову виставу, навіть можно назвати це театрально-цирковим проектом. Я бачила листівки цього трилеру, і там грають фантастичні українські актори. Отже, розкажи нам, чому вистава відбувається в цирку, в чому інтрига? Так, щоб її не розкривати, але привідкрити й зацікавити.
Ірма Вітовська: Справа в тому, що я вирішила й далі продовжувати досвід продюсування. І взагалі я вітаю таку форму, як державна підтримка недержавних театрів. Коли можна вкладати свої кошти, а також претендувати на гранти.
Якщо ти якісно робиш свої продукти і виходиш із репертуарного майданчику, експерементуєш і робиш те, що тобі хочеться. Наприклад, збираючи різні команди, генеруючи різні ідеї. Все почалося, мабуть, коли ми захворіли “Сталкерами” — зробили першу таку продукцію Молодий театр і “Золоті ворота”, два державних театри. Андрій Білоус і Стас Жирков пішли на все. І це спрацювало, продукція витримала таку історію експерименту.
Далі вже пішли “Слава Героям” — це вже Івано-Франківські “Золоті ворота”. Ну, “Оскар і Рожева Пані” — це незалежний арт-проект. Там франківська, київська команда, з різних митців. Мені дуже сподобалось грати це все. І перший продюсерський досвід був в “Мерилін Монро: тріумф і агонія”. Це коли ти вже розумієш, як воно все працює.
І ось ми вирішили замахнутися на постановку жанра horror. В мене давно була ця ідея: зробити в Україні якісну шоу-виставу, але виставу перш за все, де первинне не шоу, а драматургія.
Євген Павлюковський: А є запит на такий жанр в нас? Бо зараз дуже багато молодих театрів, які роблять експериментальні вистави. Мені здається, що цю нішу досать щільно заповнили.
Ірма Вітовська: Соціальну нішу, можливо, провокативну. Але, мені здається, ми все ж таки наближаємось до великого залу на 2000 людей, цирк великий. Потім, існування 3D-актора, який не має задніка, тобто йому нема куди сховатися, бо він на арені. Це дуже цікаво. Крім того, мені здається, що цирк як раз дозволяє і лякати, і смішити.
Лариса Денисенко: А тобі не здається, що люди психологічно звикли до того, що цирк — це не страшно?
Ірма Вітовська: А ще цирк нам дуже гарно підходить через його запах, який там роками приживався, і його ще не скоро можна буде вивести. Він став невід’ємною частиною приміщення. Але на “Афродизіак” нам цей запах як раз потрібен. Це було одним із концептуальних рішень. Також у нас в п’єсі дуже багато циркових елементів, тому нам потрібен був цирк.
Ця ідея мені прийшла вночі. В мене спочатку була ідея формату теми поставити, але потім я дізналася, що Макс Голенко вже пропрацьовує таку тему. Хоча коли я про це думала, то саме Макса Голенка й хотіла бічити в якості режисера. Це був знак, що випадковостей не буває: якщо я хотіла Максима для цієї роботи, хотіла, щоб ця робота була втілена, і виявляється, що Максим вже над цим працює, значить, це доля.
Я навіть спочатку десь розчулилася, а потім мені прийшла ідея зробити це в цирку. І я звернулась до Максима, запропонувала йому зробити зовсім іншу, свою історію, і поставити це саме і цирку. Тому що в нас там закладається й певна алегорія на український зміст, наші метафорні бачення. Він дуже зацікавився, і ми пішли домовились із керівництвом цирку. І я сказала: чому б нам не згадати наше далеке-далеке спільне минуле, життя. Колись Курбас зайшов в цирк, зробив дві постанови, і це був фурор. І ми можемо це повторити, я сподіваюсь.
Євген Павлюковський: А які циркові номери будуть в цій виставі?
Ірма Вітовська: В цій виставі будуть повітряні гімнасти.
Євген Павлюковський: Тигрів не буде?
Ірма Вітовська: Ні, тварин ми не застосовуємо, вони нам не лягають. В нас буде людський фактор циркового мистецтва. Але дуже складні. І це будуть не просто циркачі, а персонажі, повноцінні. Вони будуть невід’ємною частиною вистави.
Лариса Денисенко: Ірма, у вас там дуже багато акторів. От просто якщо пройтися за списком.
Ірма Вітовська: Так, в нас 15 героїв.
Лариса Денисенко: А чому так багато? Це всі головні ролі, чи все фрагментарно буде? Взагалі, це одна така велика історія? І ще мені цікаво, чи будуть вас навчати цирковим трюкам?
Ірма Вітовська: Ні, трюки виконують циркові актори, які спрацьовуються з нами й репетирують як драматичні актори на ті ролі, на які вони запрошені. Багато акторів, бо, як я вже сказала, в нас 15 персонажів і два склади. В нас всі актори рівноцінні й рівнохаризматичні. Багато акторів з регіонів — це моє абсолютне правило, мій закон. Починаючи з того часу, як ми робили “Слава Героям” з колегами з Івано-Франківська, я намагаюся якомога більше запрошувати акторів з регіонів. Щоб підтримувати, розкручувати ці імена. Тим більшо, що і Луцький, і Береза вже відамі й за кінороботами. Українці повинні знати, що в нас не кілька імен, акторів на всю країну, а їх насправді дуже багато. І вони живуть не тільки в Києві. В нас є чудова актриса з Миколаїва — Тетяна Лавська, дуже чудовий, універсальний актор з Рівного — Ніколаїв, актори з театру Курбаса зі Львова, і так далі.
Євген Павлюковський: А чому така назва — “Афродизіак”?
Ірма Вітовська: Тому що навколо цього все й крутиться. Але це секрет. Приходьте в цирк, побачите.
Євген Павлюковський: До речі, давайте озвучимо, коли будуть вистави.
Ірма Вітовська: Прем’єра відбудеться 17-18 грудня. Потім ще будуть вистави 21-22 січня і, здається, 2-3-4 лютого.
Лариса Денисенко: Скажи будь ласка, а чи можна йти з дітьми?
Ірма Вітовська: Ні, це формат 18+, тому що є провокативна історія все ж таки, є оголені тіла, десь нецензурна лексика. В межах припустимого, у нас хороша редакторська група. Тобто там багато пікантних речей.
Євген Павлюковський: А все це якось впливає на відвідуваність?
Ірма Вітовська: Ну ми ж не взяли “Білосніжку і сім гномів”, роздягли й вклали їм мати. В нашому випадку тут закладена брутальність. Але вона з катарсисом. Тобто глядач прийде й побачить не лише шоу, а історію. Він однозначно піде звідти іншим, ніж прийшов.
Лариса Денисенко: Ірмо, а розкажи, будь ласка, про музику. Хто, власне, буде її створювати і чи важлива вона взагалі для цього твору?
Ірма Вітовська: Музику пише композитор, которий постійно співпрацює з Максом Голенко. Я туди вже не втручаюся. У нас консультації в кастингу й концепції – бо ми повинні знати, що випускаємо. Взагалі, “трилер” — це в якійсь мірі поступка нашому глядачу, бо насправді це жанр horror, з яким наш глядач дуже опосередковано знайомий.
Лариса Денисенко: А можеш зараз пояснити, що є horror в кінематографі і що є трилер?
Ірма Вітовська: Нorror — це жахи. Наприклад, “Дзвоник” або “Птахи”. А тріллер – це коли закручений сюжет, детективний. Там немає переходу в абсолютну площину жахів. У нас все ж таки хоррор, тому що воно грає на межі. Ти абсолютно як персонаж готовий сприйняти іншого персонажа й вірити йому. І тебе так само обманули, як того персонажа. Це абсолютна маніпуляція свідомістю, коли тебе охоплює жах через думку, що ти до цього дійшов. Це гра на почуттях, на емоціях.
Лариса Денисенко: Я не можу тебе просити розповісти сюжет. Але може ти скажешь, що побачить глядач в перші 10 хвилин?
Ірма Вітовська: Я думаю, що в перші 10 хвилин глядач буде шокований, бо ми подаємо йому таку амбіцію, коли він думає, що нібито все нормально: “Я все контролюю. Хоча мене це шокує, я можу це додивитися”.
До речі, я не втручаюся в репетиційний процес, хоча мені іноді дуже хочеться. Але я тут не актриса, я тут в якості продюсера, тому мовчу, дивлюсь на технологічні речі, намагаюся не дивитись, як працюють колеги.
Лариса Денисенко: А чи є у виставі така роль, яку тобі хотілося б зіграти?
Ірма Вітовська: Ні, тут для мене нічого немає, чесно. Думаю, якщо б на мене лягала якась роль, я змогла б і працювати, і продюсувати. Але не лягало. Я розумна артистка й знаю, що моє, а що не моє.