Засуджених за статтею про спротив радянській владі досі не реабілітовано

Учасників антирадянських повстань 30-х років найчастіше засуджували за статтею про антирадянську пропаганду або про спротив владі. Друга група ще не реабілітована, каже історик Володимир Теліщак

Ведучi

Юрій Макаров,

Наталя Соколенко

Гостi

Володимир Тиліщак

Засуджених за статтею про спротив радянській владі досі не реабілітовано
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_hh_2016-11-26_tylischak.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_hh_2016-11-26_tylischak.mp3
Засуджених за статтею про спротив радянській владі досі не реабілітовано
0:00
/
0:00

У День пам’яті жертв Голодомору з істориком Володимиром Тиліщаком, заступником директора Українського інституту Національної пам’яті поговоримо про масові народні збройні повстання українських селян проти радянської влади і колгоспів.

Юрій Макаров: Ви займаєтесь зворотнім боком трагедії Голодомору, тим боком, що не дозволяє українцям перетворитись на жертв цього комплексу, що показує, що українці чинили опір.

Володимир Тиліщак: Інститут національної пам’яті ставить собі за мету допомогти суспільству краще зрозуміти Голодомор і дивитись на нього не лише як на трагедію і жертви. Цього року ми привертаємо увагу до того, що намір Сталіна знищити український народ не досягнув мети і український народ не був зломлений.

Саме спротив українців тоталітарній політиці і  помста за попередній спротив і була причиною геноциду.

Більшовики мали справу з УНР й українським повстанським рухом, і хоча здобули перемогу, але мусили піти назустріч українізації. Другий штурм, який дав Сталін з 1928 року, теж наштовхнувся на масовий спротив саме в Україні.

Це був спротив не лише окремих особистостей — ним були охоплені більше 1 000 000 українців.

Є звіти ГПУ за 1930 рік, у яких є розрахунок кількості учасників виступів. На основі цих даних ГПУ (Головне Політичне Управління  СРСР, попередник КГБ) підрахувало, що того часу протягом 1930-го року в Україні відбулось понад 4000 виступів, в яких взяли участь близько 1 000 000 людей. Сьогочасні історики встановлюють середню цифру 1 200 000 учасників таких виступів.

Тогочасне населення УСРР було менше 30 000 000 осіб.

Наталя Соколенко: У новій українській стрічці «Жива» йдеться про героїчну історію опору українців на Західній Україні. Мені стало дуже прикро: я знаю, що не менш героїчна боротьба була на Вінниччині у містечку, з якого мої батьки.

Як нам піднести на той рівень, на якому ми шануємо героїв УПА, і тих українців, які боролися у Центральній та Східній Україні у 20-30-х роках проти радянської влади?

Володимир Теліщак: Це проблема української історичної науки: історики знають  хід, обсяги, кількість, але дуже рідко сходять до локальних проявів. Насправді, локальний рівень для багатьох залишається абсолютно незнаним.

Приклад Вінниччини є дуже  показовим, бо тодішнє Поділля — то була Тульчинська округа, найбільш гаряча точка у березні 1930-го року.

Наталя Соколенко: Можете розповісти історію хоч одної людини, яка повстала в 30-х роках?

Володимир Теліщак: В одному із звітів з архіву ГПУ за березень описується майже анекдотична історія. У Полонському окрузі з’явилася банда, отамана якої звали Семен. Вони зайняли школу. Коли вони були всередині, Семен взяв глобус і запитав: «Скільки звідси до Москви? Та тут мало що! Давайте звідси на Москву!»

Ця історія ввійшла в партійний звіт, хоча це був просто жарт для підняття настрою повстанців.

В Архіві служби безпеки збереглася кримінальна справа на учасників тогочасного повстанського руху. Керівником повстанців був Семен Ткачук. Тобто історики говорять про отамана Семена, і ніхто не шукав його прізвище. А насправді по кримінальних справах можна реконструювати імена.

Цей отаман Семен звільнив кілька сіл від радянської влади на кілька днів. На жаль, тоді село вже було зайняте опер-групою ГПУ з кулеметами, і селяни, очевидно, зазнали поразки, але отаман Семен зник, його відтоді не бачили.

Наталя Соколенко: Що мається за увазі, коли кажуть, що цих людей не повністю реабілітовано?

Володимир Теліщак: Учасників повстань 1930 року, як правило, засуджували за двома статтями: ст. 54 Кримінального кодексу — антирадянська пропаганда — тих, кого засудили за цією статтею, реабілітували.

Але багатьох було засуджено за ст. 56 КК — спротив владі, бандитизм — вони лишаються нереабілітованими.

Восени 1930 року в Кам’янці на Запоріжжі була створена підпільна група на чолі з героєм Першої світової війни Дмитром Колесниковим, нагородженим трьома георгіївськими орденами у Франції.

У Франції він зайнявся виноградарством. У себе в селі розвів виноградник, але у 1930 році почалась колективізація, і під впливом старших колег, друзів, знайомих вирішили підняти повстання у чергову річницю жовтневого перевороту: «Вони нас скинули 24, а ми їх скинемо 25».

У ніч на 7 листопада група молодих хлопців на чолі з Дмитром Колесником зайняли тодішнє приміщення міліції, спробували звільнити в’язнів. На жаль зі звільнених до них приєднались одиниці.

Більше тижня вони переховувались, їх знайшли, засудили до розстрілу, разом із ними засудили і тих, хто не брав участі в повстанні: їх молодших братів, які могли щось чути, але не донесли.

Юрій Макаров: Я знаю навіть героїв УПА, які досі не реабілітовані.

Володимир Теліщак: На сьогодні ми взяли участь в напрацюванні нового закону про реабілітацію жертв політичних репресій. Він довго проходитиме процес узгодження, але сподіваємось, він буде зареєстрований у ВР і зніме багато питань.