«Жінкам бракує сміливості користуватись своїми правами», — Надя Перевізник

Надя Перевізник: Жіноче питання дійсно на часі. 1,5 тижні тому у нас відбулася конференція TEDxKyiv Салон, тобто невеликий TEDx, і я там мала за приємність виступати.

Тетяна Трощинська: Почнемо з ребрендингу і фемінізму.

Надя Перевізник: Я маю досвід роботи у сфері комунікацій, тобто маркетингу, реклами і PR-у. Це моя основна спеціалізація, крім того, я маю власну справу. Але так склалося, що в моїй кар’єрі, коли я почала обіймати керівні посади, то доволі прямо стикнулася з жіночим питанням.

Сутички мої не були травматичними, і термін «дискримінація» я нечасто використовую. Словом, так склалося, що я зараз часто виступаю із жіночою тематикою у бізнес-спільноті. Це було випадково, а зараз мене дедалі частіше запрошують, тому що я маю досвід бізнесу і піднімаю там жіночу тематику.

Жіночі тематики у нас є різні — суспільна, громадська, є академічний фемінізм, є жіноча тематика на фронті, а я маю той бек-граунд з бізнесу і частково громадсько-політичні процеси.

Тетяна Трощинська: Ви стикалися з проблемою, що слово «фемінізм» ще не увійшло у вжиток? Є багато жінок, які за своєю суттю є феміністками, але слова цього сахаються.

Надя Перевізник: Це слово ще не увійшло, і, на мою думку, краще б не увійшло. Я займаюся піаром, і мені здається, що жіночому питанню потрібен піар. Сам термін «фемінізм», його сприйняття в пострадянських країнах має негативні конотації.

Можна довго розбиратися чому, але це є так. Коли я кажу: я феміністка, то відразу така реакція, що, певне, була б така сама, якби я сказала, що я посол культури ДНР чи ЛНР.

У наш час у слов’янському світі коли ти кажеш, що ти феміністка, то є інше сприйняття, ніж коли ти це скажеш у наш же час у Парижі в богемному кафе, в Америці чи Швеції. Там інше сприйняття. Там усе минуле століття — це історія боротьби за жіночі права, публічних камінг-аутів від Конвенції ООН про права рівність, Конвенції про права жінок.

Ця тематика дуже активна і розвивалася ціле століття. Радянська культура мала дуже стійкі основи і традиції — згадати тільки Коллонтай, радянський світ доволі активно опікувався жінкою, на жаль, активніше, ніж ми зараз це виборюємо в незалежній державі.

Фемінізм — це боротьба, прекрасна і значуща для свободи і демократії, але сам термін у минулому, і мені здається, що станом на зараз права отримані, нам треба їх використовувати.

Якщо подивитися, жінки мають загальний доступ до всього, питання у використанні цього доступу. Давайте говорити конкретно про Україну. Коли чоловіки чують слово «фемінізм», у них круглі очі: а що вам ще бракує?

А бракує внутрішньої сміливості для використання цих прав і можливостей. Зараз м’яч на нашій стороні поля. Для мене часто на рівні з фемінізмом використовується термін «дискримінація». Мені здається, це глибинно внутрішнє питання. Це не питання дискримінації нас оточенням, а дискримінації нас самими собою.

Тетяна Трощинська: Тобто якщо зарплата менша, то потрібно йти і казати про це?

Надя Перевізник: Так. Це правда, з якою я стикалася і якою оперують різні дослідження — зарплата в середньому менша на 20-30%, і жінці треба про це казати, а не чекати, поки її визнають.

Тетяна Трощинська: А якщо їй кажуть: чекай, ти ж жінка, тобі більше не треба, тобі сім’ю не утримувати — це дискримінація?

Надя Перевізник: Це залежить від культури ведення дискусії з начальством. Можна надати фактаж, що я таки сім’ю утримую. Але яка різниця — у капіталізмі є одне правило: ніколи не пояснюй, нащо тобі гроші, обіцяні тобі. Коли вам затримують зарплату, ви не маєте пояснювати, що у вас кредит і хвора тітка.

Василь Шандро: Я чув, що керівник міг сказати, що «ти не одружений, для чого тобі більша зарплата». Тут ми можемо битися, кого нас більше дискримінують за статевою чи віковою ознакою. Якщо жінка хоче жити в традиційних умовах, як вона це розуміє, а ми до неї чіпляємось зі своїми ідеями, чи не порушуємо ми її права?

Надя Перевізник: Якщо роботодавець каже чоловікові: «Навіщо тобі піднімати зарплату, ти самітник» — це елементарна капіталістична маніпуляція. Він не хоче піднімати вам зарплату і включає персональний момент, який не має стосунку до справи. Він може з вами говорити тільки про професійне, про ваші показники і підстави для підняття зарплати незалежно від статі і так далі.

Я прихильник того, щоб ми говорили про жіноче питання, жіноче лідерство — не боротьбу, не конфронтацію, не фемінізм. Це питання двостороннє. Чоловіки також зазнають суспільного тиску, якщо їм 45 років і вони неодружені.

У нас є зсув понять, коли ролі заміняються призначенням. У нас немає культури самореалізації, ми нація, що формується. І в нас сімейна роль ставиться на вершину трикутника — ти насамперед маєш реалізуватися як батько чи мати.

Це дискусійне питання. Для мене це всього-на-всього роль, а не призначення. У цьому плані дуже кльова Опра Вінфрі, яка свідомо не має дітей, і в неї є фантастична фраза: «Комусь діти, а комусь дітище».

Ролі батьків — це прекрасні ролі, але я зі своїх 5 років альма-матер (я психолог за освітою) маю висновок, що всі депресії в людини після 30 років мають один корінь — нереалізація себе.

Можна довго придумувати, але це призначення, яке Бог чи природа дали, якщо його не розкривати, потім стукає різними депресіями.

Слухачка з Луганщини: У нас c мужчинами историческая ничья. Я считаю, что женщинам даже больше прощается. Неравенство прежде всего в голове. Чем ты выше по социальной лестнице, у тебя все будет замечательно с правами вне зависимости от пола и сексуальной ориентации.

Еще вы не говорите о таком мужском бремени как подкаблучники. А каждый подкаблучник в юности мечтал, может быть, о принцессе. У нас все женщины имеют право на принца. Но мужчины тоже хотят принцесс. А не каждая женщина принцесса, приходиться жить со сварливой теткой. Поэтому ничья у нас.

Надя Перевізник: Дійсно, тут експертки типу Тамари Злобіної будуть оперувати фактажем в тому плані, що соціологи, філософи кажуть, що Україна — це фемінна нація, і в нас жінка не в такій негативній ситуації, як, скажімо, в ісламському світі.

Термін «нічия» хороший. Тут можна не погоджуватися, копати фактаж, але у сприйнятті ми всі рівні. Я нібито маю доступ до всього. Але мене хвилює оце «нібито». Хвилює те, що жінки мають доступ, але його не використовують.

Ми назвали термін «ребрендинг фемінізму», а я говорю про піар жіночого питання, про те, що жінки мають говорити більше про себе, про свої досягнення, про свої позитивні приклади і кейси, про те, як вони вирішують питання, керують проектами, компаніями, волонтерськими ініціативами.

На мою думку, жінка є взірцем активності нового часу. Жіноче творче начало в синергії з чоловіком принесе ті зміни, які потрібні планеті.

Василь Шандро: Фемінізм — це є протиставлення чомусь?

Надя Перевізник: Я майже не використовую цей термін. Він у минулому часі. Зараз на часі жіноче лідерство. Якщо ви подивитесь на те, що відбувається на планеті — до нас недавно приїжджав прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Це найвідоміший чоловік-фемініст у світі, один із найпопулярніших світових лідерів через те, яка він особистість.

Прем’єрка Британії — Тереза Мей. Пані Гілларі, можливо, стане президентом однієї з найсильніших держав світу. Це жінки-лідерки сильних держав. Уявіть собі, яке це позитивне враження справлятиме на дівчинку, яка нас слухає.

Для мене це не протиставлення, а «за» і в синергії з чоловіками.