Журналісти не повинні мати переваг у соціальних мережах - медіа-експерт

В студії Громадського радіо Дмитро Золотухін, директор Інституту постінформаційного суспільства

Любомир Ференс: Ставлення до журналістів змінилося від часів Революції? 

Дмитро Золотухін: Безперечно. Треба констатувати, що в українському інформаційному просторі на даний момент існує конфлікт між традиційною журналістикою, представниками такої журналістики, людьми, які вважають медіа і журналістику своєю професією та між рештою представників інформаційного простору, до яких можна віднести і волонтерів, і блогерів – порохоботами.

Едуард Лозовий: Як ви думаєте, порохоботи існують?

Дмитро Золотухін: Про це я казав неодноразово. Я дуже довго займаюся цією тематикою, більш того, з цим я дуже близько стикнувся в період останніх виборів Путіна, коли ця проблематика ще розвивалася. Цей ярлик створений для всіх, хто не згоден з позицією журналістів, але він лише розносить далі цей конфлікт. Я можу повірити, що є певні люди, які пишуть пости та ведуть блоги за гроші, тобто роблять це на чиюсь користь. Але ж для того, щоб це заявляти, потрібні глибокі журналістські розслідування. Голослівні звинувачення всіх поголовно лише шкодять. Треба констатувати той факт, що з іншого боку, цей конфлікт також роздмухується так, що журналістика – це є професія, у якої є межі, люди, які нею займаються мають на неї право. Через те, що зараз відбувається певна конкуренція за глядача та читача між традиційними медіа і між блогами, споживач інформації буде брати те, що йому цікавіше. Через цей, більш економічний конфлікт, коли йде пряма конкуренція, журналісти виглядають не дуже добре.

Любомир Ференс: Що ви маєте на увазі?

Дмитро Золотухін: Наприклад, коли головний редактор норвезької газети «Aftenposten» звернувся до Марка Цукерберга в своєму відкритому листі, який був у великій кількості розтиражований. Він його попросив про те, що ЗМІ мають бути надані певні особливі права на Facebook. Тобто мають бути певні інструкції і певні правила роботи на Facebook для представників ЗМІ і решти користувачів. Я для себе не можу пояснити, чому у ЗМІ мають бути окремі правила поводження в Соціальних мережах і яким чином соцмережі мають оцінювати їх та чому не має бути окремих правил у, наприклад, вчителів.

Едуард Лозовий: Давайте не змішувати поняття. Вчителі несуть відповідальність, у них є свій професіональний кодекс етики й честі – те, що стосується виховання молодого покоління. У журналістів так само існують свої моральні і професійні рамки. У блогера таких рамок нема. Чому він повинен себе стримувати і не видавати гарячу інформацію? Мас-медіа зведені до рівня звичайного користувача. Чому ж той редактор не має рації? Газета, офіційне видання несе відповідальність. Людина, яка ховається в мережі за ніком – не несе жодної відповідальності. Єдине, що їй можуть зробити – це забанити. Як їх можна ставити на один щабель?

Дмитро Золотухін: Я б хотів розглядати цей конкретний приклад в контексті того, що відбувається зараз в українському інформаційному просторі, бо я на сто відсотків переконаний в тому, що зараз Україна є такою інформаційною лабораторією, де ставляться якісь досліди над людьми і над працівниками сфери медіа, які в подальшому можуть бути перейняті іншими країнами й спільнотами. Я вважаю, що в сучасному інформаційному світі усі мають певну рівність між собою. Якщо ми говоримо про журналістську спільноту і обмеження, які існують для журналістів, то я не розумію, як ці обмеження діють на той же «Інтер». Або яким чином вони діють на те, що робила Столярова. Чому, коли відбуваються такі порушення норм і рамок, за які журналісти не мають виходити – немає від решти журналістської спільноти реакції на це. А Facebook банить фотографії через усталені автоматичні алгоритми. Коли я був на одній з конференцій ОБСЄ, Дуня Міятович, яка є представником зі свободи слова, та інші представники говорили про те, що нам потрібні нові норми права, закони, які зможуть регламентувати хаос, який породила російська діяльність в гібридному світі. В українському інформаційному просторі не можуть бути прийняті закони, які б з одного боку захищали Україну від пропаганди і втручання ззовні, а з іншого – давали простір і не порушували права на свободу слова. Я бачу тільки колегіальні рішення, які будуть засновані на співробітництві журналістів, їх консолідації і виробленні внутрішніх регулятивних важелів.

Любомир Ференс: Я згадав комісію з журналістської етики, яка виникла під час Революції Гідності і яка вела щось на зразок люстрації тих журналістів, які пересмикували факти, тенденційно подавали інформацію. Це показало, що журналістська спільнота не настільки консолідована, щоб визнати верховенство якоїсь ради старійшин над собою і її моральне право судити. Ви пропонуєте цей вихід, але він вже зазнав невдачі.

Дмитро Золотухін: На превеликий жаль, які б колегіальні органи ми не створювали, щоб намагатися контролювати професійну спільноту – у нас виходить комсомол. Це дуже велика проблема. Хтось з журналістів мені казав, що в порівнянні з Великобританією, де для консолідації пройшло сто-двісті років – у нас, нажаль, ще недостатньо часу пройшло. Я думаю – те, що журналісти не консолідовані, не можуть зібратися і вирішити свої проблеми – це проблема журналістів. Захист державного інформаційного простору, інформаційної безпеки не є нашою проблемою та нашою професією. Це хай роблять спецслужби. Наше ж завдання – повідомляти об’єктивні новини. Питання консолідації журналістів залишається на їх совісті. Можливо, будуть нові організації, або не буде взагалі ніяких організацій,  просто спільний дух між журналістами, які в процесі діалогу будуть один одного підтримувати і випрацьовувати якусь єдину позицію. 

Любомир Ференс: За часів Віктора Януковича суспільство гаряче підтримувало всю журналістську братію. Зараз ми вже не бачимо такої підтримки, хоча люди в професії залишилися ті самі за винятком декого. Чому так відбувається? За два роки суспільство розділилося.

Дмитро Золотухін: Ситуація, в яку ми потрапили за останні два роки призвела до цього. В часи Януковича були такі ініціативи, як «Стоп цензурі», був один великий ворог, загроза для розвитку країни. Всі розуміли значення журналістів в цій боротьбі. На сьогоднішній день кількість наших загроз і проблем збільшилася в геометричній прогресії. У нас є російська агресія, корупція. І ця багатошаровість на превеликий жаль для людини, яка обмежена в споживанні інформації, вимагає зайняти чиюсь позицію. Критикувати Головнокомандувача в період неоголошеної війни – це просто самовбивство. Хоча з іншої точки зору, якщо ми не будемо цього робити, то й з агресією не впораємося. У журналістів не вистачає сил і наснаги показати велику кількість поглядів. Є великий сенс у самоцензурі. Коли людина самостійно приймає рішення не озвучувати ту інформацію, яку має – це теж прояв свободи слова. А якщо говорити, то і про те, що ми не можемо наразі прийняти, наприклад, законодавство про військовополонених, бо якщо у нас є військовополонені, то ми де-факто у стані війни. А якщо ми у стані війни, то це передає м’яч на сторону Путіна, який буде ескалувати цей конфлікт.

Едуард Лозовий: Хочу нагадати про справу Руслана Коцаби та сайт «Миротворець». Два великі потужні скандали, причому перший дуже драматичний. Людина відсиділа і була випущена. Журналісти були поділені цими речами.

Любомир Ференс: А третій великий кейс – справа з офшорами Петра Порошенка. Журналісти також тоді розділилися. Хтось підтримував позицію «Громадського Телебачення», хтось засуджував і відкрито говорив, що це маніпуляція.

Дмитро Золотухін: Хороші приклади ви навели. У мене немає відповіді, як ці кейси розв’язувати. Стосовно Руслана Коцаби – я не знайомився з матеріалами справи. Що далі буде з цією людиною в професійному плані, чи буде йому дана від журналістської спільноти чорна мітка – інша справа. Стосовно «Миротворця» – не втомлююся повторювати, що в законодавчому плані вирішення цієї проблеми, нажаль, немає. Я переконаний, що ця публікація і узагальнення, яке вони зробили – або ознака співробітництва з сепаратистами, або помилка. В нас на даний момент немає інструментів боротьби проти внутрішніх ворогів, таких, як редакційна політика «Інтеру», росіян, що працюють в медіа.

Любомир Ференс: Часто лідери думки говорять, що українська журналістика стрімко котиться вниз. Що вони мають на увазі, як можна змінити цю ситуацію?

Дмитро Золотухін: В нашій ситуації я скоріше песиміст. Але щодо інформаційного простору вважаю, що це той шлях, який ми маємо пройти, зміни, які ми маємо перебороти. Цей процес є нормальним. Сподіваюся, журналісти з часом знайдуть спільну мову з аудиторією та іншими учасниками інформаційного простору.

Едуард Лозовий: Громадський актив, ветерани батальйонів беруть на себе функції міліції, СБУ, суду і, як у випадку з «Миротворцем» – коли бійці інформаційного фронту теж перебирають на себе ті функції, які мала б виконувати держава. Все це виходить за рамки правового поля і веде до неприємних наслідків.