Журналістика вже не повинна претендувати на об’єктивність — Євген Федченко

Чому люди не люблять факти та що журналісти можуть перейняти в популярних блогерів? Директор Києво-Могилянської школи журналістики, кандидат політичних наук, головний редактор StopFake Євген Федченко — про виклики для журналістики

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Євген Федченко

Журналістика вже не повинна претендувати на об’єктивність — Євген Федченко
https://static.hromadske.radio/2019/06/hr-hh-19-06-05_fedchenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/06/hr-hh-19-06-05_fedchenko.mp3
Журналістика вже не повинна претендувати на об’єктивність — Євген Федченко
0:00
/
0:00
  • Стільки подій, скільки зараз відбувається навколо журналістики, ми ніколи не мали раніше. Ми бачимо, як журналісти намагаються рефлексувати щодо своєї професії: що в ній відбувається, які є виклики. Ці розмови необхідні, ми їх дуже давно чекали, тому що тривалий час в Україні журналістика була більш ремісничою професією: журналісти постійно мали щось виробляти, це був ринок, який дуже швидко зростав і затягував дуже багато людей, вимагалося виробляти дуже багато контенту. Як і в будь-якій індустрії, яка дуже швидко зростає, не було часу, щоб зрозуміти: а чим ми займаємося?
  • Немає однієї журналістики. Журналістик в Україні дуже багато. Це залежить від того, на яке медіа ви працюєте, хто є власником, які ваші редакторські принципи, морально-етичне бачення професії. Різноманітними є й наші аудиторії. У кожної людини, яка споживає наш контент, будуть різні уявлення щодо того, що і як ми повинні розказувати, які історії є хорошими, які факти є правильними, на їхню думку. Кожна людина має право на точку зору, з іншого боку, дуже важливо, щоб ця точка зору була кваліфікована. Саме для цього ми також повинні пояснювати зовнішній аудиторії, що і як ми робимо, і тут є великий елемент медіаграмотності.
  • Раніше медіа були медіатором між аудиторіями і всім, що навколо відбувалося в суспільно-політичному житті. Сьогодні ця роль, можливо, не завжди потрібна. Люди і так взаємодіють із тим, що їм підходить, і не взаємодіють із тим, що не підходить. Роль журналістики, яка завжди зводилася до: «З одного боку – це, а з іншого – це. Все, ми вам вже розказали всю історію, а ви далі вирішуйте, що в цій історії добро, а що – зло», – на сьогоднішній день це вже не працює. «З одного боку» й «з іншого боку» аудиторія дізнається ще до того, як ми встигаємо відкрити рот.
  • Розказати новину – це вже не завжди є унікальною нішею.  Запит буде на власну точку зору. Через це бачимо карколомне зростання популярності блогерів. Люди не запитують, чи є у вас диплом школи журналістики й де ви вчилися, вони просто слухають, тому що чомусь хочуть почути точку зору саме цієї людини щодо саме цієї проблематики. Це те, що повинні переймати журналісти. Раніше для журналістів це було табу. На сьогоднішній день я не бачу іншого виходу журналістам залишатися релевантними, ніж привносити свою точку зору.
  • Дуже велика дискусія в мене персонально між мною і журналістикою відбувається на рівні: чи можемо ми й далі претендувати на те, щоб залишатися неупередженими, чи це потрібно аудиторії. Ні, аудиторія в нас зараз дуже заангажована, вона хоче бачити точно таку ж журналістику.
  • Журналістика вже не повинна претендувати на об’єктивність. Але ми можемо бути прозорими щодо того, хто ми. Це буде справедливо і щодо нас самих, і щодо нашої аудиторії.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.