Василь Шандро: Коли і де відбудеться презентація вашої книжки-альбома?
Роман Кріль: Це відбудеться 19 березня у книгарні «Є» на вул. Лисенка, 3. Скоріш за все, буде дискусія на тему української змістовної пісні як такої, тому що це жанр, який не дуже поширений, і ми хотіли б його розвивати. Ми презентуємо не так альбом, як сам жанр.
Змістовна пісня ― це кілька шарів: можливість відчути емоції, а також те, де живе автор, яку тему піднімає, відповідно, можливість вирішення художньої задачі. Тобто це пісня, для якої насамперед важливі слова. Ти можеш співати у ніс чи гугнявити і не дуже попадати у ноти, але маєш передавати зміст і атмосферу.
Василь Шандро: Чи є запит на змістовну пісню?
Роман Кріль: Запит має бути у будь-якому соціумі. Ми створюємо пісню для розумних людей, для інтелектуального прошарку, необхідного для нормального існування і розвитку держави. Це має бути культурний продукт, який споживають розумні люди.
Василь Шандро: Чи можна означити тематику пісень із книжки-альбома?
Роман Кріль: Це історії людей, яких ми зустрічали протягом життя, мандрівок. Там представлені короткі подільські нариси наші, Павла Нечитайла, Миколи Доляка та інших.
Василь Шандро: Ви використовуєте у піснях архетипи, з яких багато хто зараз іронізує, тому що вони спримітивізувалися.
Роман Кріль: Фольк ― це фундаментальна штука, без якої неможливо відчути навіть орфоепічні, фонетичні нюанси, які вкорінені в мелосі. Якщо ти не маєш такої школи чи бабуся такого не співала, ти будеш робити все вторинне.
Коли ти співаєш 10 років народні пісні, яких ніхто не знає, завжди з’являються відкриття, що воно інакше. Це така собі мандрівка часом, ти вивчаєш території, народні історії.
Цей шар, який у нас був забраний через радянський період, — це ми надолужуємо, заповнюємо у пісні ту пустку.
Василь Шандро: Наскільки ваша творчість є урбаністичною?
Роман Кріль: Про молоко і сіно у нас тільки одна пісня, тому що ідея не в них. У книжці, яку ми презентуємо, є історії написання цих пісень. Наша ментальність, як би ми цього не хотіли, у мене хутірська, у Миколи — сільська, тому що наші батьки жили в селі. Але ідея пісні — родина, її еволюція.
Решта пісень — це вже спроба вийти із цього села, це мандрівка поки що по селах, але вже трохи наїзди на Київ. Ця тема нам як авторам ближча.
Василь Шандро: Український сегмент можна вписати у «музику під гітару», яка виконується у дворах?
Роман Кріль: Якщо наша пісня починає поширюватися, то це ознака, що суспільство змінюється, оскільки змінюються пріоритети. Це дуже гарний показник.
Ми не сноби, у нас нема відчуття, що ми окремі. Є момент, що пласт думаючих українців надто малий, щоб у нас були гарні перспективи на сьогодні.
Василь Шандро: У нас є можливість послухати ще одну пісню.
Роман Кріль: Це сільська пісня — «Лелека» — про наш «очеретяний» маєток, куди ми запрошуємо туристів. Це комуна вихідного дня «Демидівські вихідні», де збираються наші слухачі.
Тетяна Трощинська: Чи відобразилася на вас зміна квот?
Роман Кріль: Ми поки що не представляємо комерційного значення для українського ефіру. Ефір має бути бізнесовим, інакше не буде спонсорів.
Але є гарна динаміка: ми влаштовували флеш-моб, нам випало слухати шансон. Кожна п’ята була досить непогана українська пісня. Ми стали більше слухати українською.
Василь Шандро: Некомерційна музика має можливість існувати у комерційному світі?
Роман Кріль: Вона некомерційна не тому, що неприваблива з точки зору розповсюдження. Це серйозна ланка, яка зараз не працює — менеджери, які вміють продавати музику, продавати не тільки дівчат в сенсі сексуальності, а й зміст, і давати цьому привабливість для споживача.