Знищити документи та застрелитися при наближенні ворога: на що йшли жінки у підпіллі?

Гостя ефіру – Марина Мірзаєва, історикиня. Говоримо про жінок на війні.

Євген Павлюковський: З чого варто почати висвітлювати таку тему, як жінки в українському війську? Я думаю, що сама традиція йде далеко не від УПА, а набагато раніше.

Марина Мірзаєва: Якщо говорити про повстянок-жінок УПА, то вони надихнулися тими дівчатами, які були в Січових Стрільцях. Олена Степанів – одна з найвідоміших, одна зі стрільчинь, яка продовжила свою діяльність. Також варто згадати Софію Галечко, Гандзю Дмитерко. Більшість дівчат після Першої світової війни відійшли від військової справи, але Софії Галечко важко було пережити те, що вона залишилася без улюбленої справи – війни, бо коли Січові Стрільці перейшли в Галицьку армію, то жіноча служба була заборонена. Через це Софія Галечко покінчила життя самогубством – втопилася. Дозволу бути у війську Січових Стрільців як такого і не було, ці дівчата потрапили туди хитрістю – Олена Степанів змінила своє ім’я на Олег Степанів, коли вже пробралася на фронт, Софія Галечко поїхала як медик, а потім відклала медичну сумку, і взяла до рук зброю. Їх побачили командири, коли вони бігли попереду хлопців, їх тоді зауважили, дали нагороди, і це дійсно було визнання.

Євген Павлюковський: Ми звикли думати, що дівчина в лавах УПА – це або зв’язкова, або людина, яка забезпечує якусь логістику, волонтерка. Чи дійсно це так?

Марина Мірзаєва: Не без того. Звісно, що більшість дівчат були все-таки зв’язковими, або тими, хто постачали до УПА якісь продукти харчування, медикаменти. Але були і ті дівчата, які займали керівні посади в Організації українських націоналістів. Були дівчата, які, безпосередньо, брали до рук зброю, буди дівчата-лікарі, і применшувати їх внесок у роль визвольних змагань – не варто. Зв’язкова – це однозначно небезпечно: переходити з місця на місце. А от кажуть: була собі звичайною друкаркою. Мало хто знає, що біля звичайної друкарки, яка сиділа в криївці, була граната або револьвер. В якийсь момент, якщо вона чула, що там зверху йде ворог, їй треба було миттєво спалити документи і застрелитися. Це сила волі і сила духу – залізти в цю криївку і сидіти й друкувати. Лише можна уявляти, що вони психологічно відчували. Буквально сьогодні читала в Фейсбуці пост доньки повстянки Ванди Горчинської – «Домовини», і ось її донька згадала про подругу Ванди з Тернопільщини, з села Копичинці – Марію. Вона в Копичинцях утворила український Червоний Хрест, і керувала ним. Після того, як його розформували – пішла в підпілля. Оскільки «Домовину» схопили раніше, вона довго не знала долю Марії. Марія пробула десь до 1952 року в підпіллі в Кам’янці-Подільському, і коли була ще з двома побратимами у криївці, вона почула, що їх оточили, і вони пробували покінчити життя самогубством, вона отримала контузію, поранення, але вижила. Коли в лікарні Марія відкрила очі і побачила перед собою російських офіцерів – розірвала шви, і викинула свої нутрощі, аби не датися живою. Це такі страшні речі, але про них варто говорити. Теж недавно читала в літописі: була повстянка, яку взяли в полон, і коли бричка переїжджала місток через річку – вона викинулась з цього воза, і з зав’язаними руками відкрила рота, щоб захлинутися водою, аби  не потрапити туди живою. Таких дівчат і жінок, які приносили в жертву власну юність, можливість мати родину, дітей – було тисячі.

Сьогодні, 15 жовтня, з 14:00 до 16:00, в Національному музеї історії України можна відвідати лекцію Марини Мірзаєвої “Воєнні ролі жінок у лавах УПА та підпіллі ОУН”.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.