До 2014 року в Слов’янську українську культуру «одягали» лише на свято, - Анна Авдіянц

Яким бачать культурний розвиток Слов‘янську активні громадяни?

Ведучі

Валентина Троян,

Дмитро Тузов

Гостi

Лариса Мамедова,

Анна Авдіянц

До 2014 року в Слов’янську українську культуру «одягали» лише на свято, - Анна Авдіянц
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_u_tvoemu_misti_17-12-01_avdiync_mamedova.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_u_tvoemu_misti_17-12-01_avdiync_mamedova.mp3
До 2014 року в Слов’янську українську культуру «одягали» лише на свято, - Анна Авдіянц
0:00
/
0:00

Розповідає директорка Центральної бібліотеки міста Слов’янська Лариса Мамедова та представниця Платформи ініціатив «Теплиця» Анна Авдіянц.

Дмитро Тузов: Про щоб ми сьогодні не говорили в ефірі – про економіку, про реформи, ми все одно повертаємося до культури наших людей. Зокрема, ми сьогодні говорили і про освіту, і про систему сортування сміття, і все одно наші спікери постійно наголошували – все починається з культури. Ви очолюєте заклади, які є культурними центрами. Ви себе відчуваєте флагманами культурних змін в країні?

Анна Авдіянц: Звичайно, ми відчуваємо себе флагманами культури, аналізуємо ситуацію в місті і намагаємося її виправити, як в розвитку неформальної освіти, так і в розвитку культури.

Після звільнення нашого міста Слов’янськ був популярним для митців, зараз вони їздять ближче до «сірої зони», тому що там є більша потреба в цьому. І наша платформа намагається заповнити ту прогалину, яка відбулася у нас в культурі, та привозити сюди митців української культури.

Валентина Троян: Насправді в «сірій зоні» є потреба в культурі? Здається, там більш важливі побутові питання.

Анна Авдіянц: Мені дуже сподобалося інтерв’ю співробітниці Лариси Миколаївни, коли вона сказала, що до 2014-го року в нашому регіоні української культури не існувало, ми вишиванку вдягали, як костюм на свято, і так і культуру українську «вдягали». І все. Я вважаю, що від того, що української культури не було, в нас і відбулися ці події. Тому як раз в «сірій зоні» зараз найбільш потрібно вносити цю сучасну українську культуру.

Дмитро Тузов: Пані Ларисо, чи ваша бібліотека надає якісь додаткові можливості? Ми заговорили про «сіру зону» і про культурні потреби для  людей, які там живуть, а я одразу згадав, що величезні десанти волонтерів із концертами їздять на фронт та в «сіру зону». У вашій бібліотеці такі трансформації відбуваються?  

Лариса Мамедова: Звичайно, наша бібліотека – це інформаційно-культурний сучасний центр. Я не тільки директорка центральної бібліотеки, а й директорка комунального закладу «Централізована система публічних бібліотек Слов’янська». До цього складу донедавна в нас входило 10 бібліотек, але у зв’язку з децентралізацією дві бібліотеки міста Миколаївки в нас в цьому році відокремилися. Проте в нас лишилося 8 бібліотек.

Хочу зазначити з досвіду, коли Слов’янськ був окупований. Навіть коли бібліотека була формально закрита, майже не було працівників, але від нас вимагали відкрити її, тому що там  розміщувався гуманітарний центр так званої «ДНР», мої три працівниці с першого по останній день окупації приходили до бібліотеки. Тому що люди йшли до бібліотеки, тому що було страшно, і хотілося з кимось поговорити, а бібліотека виконувала роль психотерапевта. Також до бібліотеки під’єднали генератор і можна було зарядити телефон та з кимось зв’язатися. Отже, з першого по останній день бібліотека працювала, і не тільки наша.

До 2014-го року в нашому регіоні української культури не існувало, ми вишиванку вдягали, як костюм на свято, і так і культуру українську «вдягали». 

Дмитро Тузов: Наскільки гостро ви зараз відчуваєте цю проблему нестачі книжок? Тому що були парадоксальні історії, коли на рівні державних закупівель закуповували книги на кшталт «Бандитская малина». По тій книгозбірці, яка є у вас, що ви можете сказати?

Лариса Мамедова: Наші заклади не мали можливості добре фінансуватися, можна сказати, що майже не фінансувалися. Якщо наші бібліотечні фонди і поповнювалися, то в основному, за рахунок або державної програми «Українська книга», або нам дарували книги наші користувачі та мешканці міста. Тому була величезна прогалина за роки незалежності щодо української літератури. Зараз також ми отримуємо книги за рахунок дарувальників, за рахунок «Держаної книги» і за рахунок спонсорів та грантів. Проте бібліотека сама заробляє кошти, на спецрахунку в нас залишаються гроші, і в кінці року ми зможемо собі дозволити десь 8 тисяч витратити на книжки, яких в нас не вистачає.

Валентина Троян: Яким чином заробляє бібліотека?

Лариса Мамедова: Надаємо послуги ксерокопіювання, та бібліотека здає деякі приміщення в оренду.

Валентини Троян: Пані Анна на початку розмови сказала, що до 2014-го року мешканці Слов’янська лише на свята «вдягалися» в українську культуру. У що мешканці вдягалися в повсякденні?

Анна Авдіянц: Це та культура, яка привозилася в наше місто – попса, масова культура, всілякі розважальні шоу, які не несуть культурної цінності.

Дмитро Тузов: Зараз ситуація змінюється?

Анна Авдіянц: Зараз, на жаль, змінюється в гіршу сторону. Тобто зараз знову це повертається.

Дмитро Тузов: Чому?

Анна Авдіянц: Тому що сучасна українська культура до нас приїхала на волонтерських засадах, зараз на волонтерських засадах їздить в «сіру зону». Звичайно, митцям треба за щось жити, і це дорого, а масова культура дешевша, і на державному рівні її замовляють частіше. Можливо, через це.

Дмитро Тузов: А якщо перетворити бібліотеку на креативний заклад і самим створювати ці осередки культури з музикою, віршами, відео, картинами, щоб не чекати, коли там привезуть щось із Києва?

 Лариса Мамедова: Звичайно, ми цим займаємося. В нас дуже багато заходів проходить в бібліотеці, і ми намагаємося практично всі заходити проводити українською мовою. Якщо до війни 90% заходів було російською мовою, то зараз бібліотека всі заходи проводить українською мовою. Ми зрозуміли, що те, що відбулося в Слов’янську, це в певній мірі наша вина, мабуть, десь ми недопрацьовували. Напевно, ми зрозуміли, хто ми насправді після того, як трапилася така біда. Хоча є значний відсоток тих, хто так не думає, ми це бачимо по своїх користувачах. Та бібліотека намагається популяризувати сучасну українську літературу, українські звичаї, проводимо заходи, запрошуємо молодь, працюємо з дітьми та пенсіонерами.

Ми зрозуміли, що те, що відбулося в Слов’янську, це в певній мірі наша вина, мабуть, десь ми недопрацьовували

Валентина Троян: Ви кажете, що більшість ваших заходів проходить українською мовою. А чи є люди, яким це не подобається, вони кажуть, що їм незручно і вони не розуміють?

Лариса Мамедова: Є такий відсоток людей, вони звертаються до наших бібліотекарів, які працюють на абонементі, і кажуть, що вони не розуміють. Наприклад, був таки й випадок. Прийшла до нас бабуся з онукою і сказала, що їм потрібна дитяча книга російською, адже вони не розуміють української. Моя бібліотекарка Лариса Григорівна тихенько взяла дитину, підвела до виставки, показала, які там книжечки цікаві, дала одну яскраву книжку.  Бабуся каже, що ми не читаємо українською, а дитина каже, що я хочу взяти саме цю книжку. І вони взяли.

Дмитро Тузов: Чи вдається вам отримувати таку літературу? Насправді, дуже якісна класна дитяча література існує, і вона на найвищому рівні. Наприклад «А-Б-А-Б-А-Г-А-Л-А-М-А-Г-А» знають всі і її видавця Івана Малковича, який видає на найвищому рівні дитячу літературу. Чи доходить вона до вас? Чи присутня у вашій бібліотеці?

Лариса Мамедова: Присутня, але не в тій мірі, в якій би хотілося. Я завжди кажу своїм дівчатам, що, якщо не будуть приходити діти в дитячу бібліотеку, то до дорослої вони точно не прийдуть. Якщо їх  дитинстві не будуть цікавити книжки, то в дорослому віці їх бібліотекою не зацікавиш. В нас не вистачає коштів, особливо для дитячої бібліотеки, яка існує тільки за рахунок спонсорів.

Дмитро Тузов: Давайте відкриємо зараз простір для народної ініціативи. Я вам обіцяю, що надішлю певну кількість книжок, щоб вони у вас були. Для людей, які хочуть приєднатися до такої ініціативи, яким чином  це зробити, щоб Слов’янськ отримав літературу, наприклад «Новою Поштою»?

Лариса Мамедова: Адреса: Площа Соборна, 2а, Центральна бібліотека. А ми вже тут розберемося, куди направляти. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.