Краматорськ - це ведмідь після сплячки, війна його розбурхала, - журналісти

Тетяна Курманова: Почнімо розмову про комунікацію з міською владою, адже в нас виникла з цим проблема, хоча ми більше двох тижнів намагалися запросити представників міської влади. Як ви комунікуєте?

Рита Карпенко: У Краматорську це нагальна проблема – комунікація з владою, можливо, тому що велика завантаженість міської ради, багато подій відбувається, а, можливо, тому що ще не звикли. Все ж таки Краматорськ – невеличке місто, і Краматорська міська рада ще не звикла до того, що глядачі і слухачі повинні отримувати інформацію оперативно, і коли ми відкладаємо певний коментар, він стає вже неактуальним. Тому ми намагаємося пояснювати місцевим чиновникам, що потрібно говорити і про те, що ви робите якісно, і про те, що не виходить. І ми будемо шукати шляхи вирішення разом із глядачами, і вами. Тому ми намагаємося зараз пояснити, що ми не кусаємося і всі працюємо над спільною метою – зробити Краматорськ кращим.

Андрій Євченко: Есть и у нас проблемы, потому что мы имели случай, когда мы так и не находили ответ на свой запрос. В частности, мы просили мэра дать комментарий для нашего спецпроекта, и нам казалось, что это важно – что думает мэр о стратегии и плане развития города, но ответ мы не получили.

Андрій Куликов: Рита сказала: «Зробити Краматорськ кращим». Для вас і для вашої аудиторії що це означає?

Рита Карпенко: Ні для кого не секрет, що проблеми є і їх багато. Не завжди та ж сама міська рада чи ті ж журналісти особисто можуть вирішити ці проблеми. Як воно має працювати? Проблема – обговорення – рішення. Але в нас цей процес порушений, тому що в нас або випадає певний пункт цього алгоритму, або вони змінюються місцями.

Андрій Куликов: Наведіть конкретний приклад.

Тетяна Курманова: Я вгадаю, якщо скажу, що проблема з водоканалом.

Рита Карпенко: З водоканалом теж проблема.

Тетяна Курманова: Ми пройшли центром міста і одразу побачили, які величезні проблеми у Краматорського водоканалу.

Рита Карпенко: Це обговорюють не один рік, у Фейсбуці дуже багато коментарів, і це той приклад, коли в нас є проблема, є обговорення, але рішення досі не знайдено. Або в нас є так: є проблема, ми її вирішуємо, а потім починаємо обговорювати, чому зробили не так. Тому, на мою думку, наше завдання зробити цей ланцюжок правильним, і щоб не було таких проблем, що зробили щось не так, ми хапаємося з голову і кричимо «зрада».

Якщо говорити про сферу культури, то ми бачимо, що Краматорськ розквітнув

Тетяна Курманова: Можливо, міський голова Андрій Вікторович Панков наразі заклопотаний, адже НАЗК обіцяло зробити повну перевірку його декларації, тому що, на думку представників агентства, там є певні корупційні моменти. До речі, чи коментував якось Панков ці перевірки?

Рита Карпенко: Я особисто не бачила жодних коментарів з цього приводу.

Андрій Куликов: Андрій вів мову про стратегію, недарма їхній спеціальний випуск називається «Краматорськ майбутнього». І от, розгортаючи, я бачу матеріал з дискусії, який називається «Потрібно будувати Краматорськ 2030-х, а не відновлювати місто 1970-х». Що ви вкладаєте в цю ідею?

Андрій Євченко: Эту мысль на нашем экспертном собрании высказал член исполкома Юрий Трембач, который возглавляет интернет-компанию в Краматорске. Он очень активно занимается стратегией города, лучше него, наверное, никто не знает, не понимает и не чувствует, какой она должна быть. Он говорил очень правильную вещь, что есть соблазн у местной власти отремонтировать город 70-х. У многих город 70-х – чистенький, аккуратненький, ровненький, в какой-то части, комфортный. И эта философия проявляется в деталях, когда мы до сих пор укладываем пешеходные тротуары не плиткой, а асфальтом, притом Бог знает, как. А в это время в Руре мэрия занимается строительством гостиниц для насекомых – для диких ос. То есть эта фраза о том, что нужно видеть образ современного города, где хочется жить.

Тетяна Курманова: Які тоді головні проблеми Краматорська? По тому, що пишуть у ЗМІ – це водоканал, це сміттєве звалище, а що ще?

Рита Карпенко: Те, що ви назвали, це найбільш нагальні проблеми. Ще багато проблем, які не стоять гостро, але вони періодично з’являються. Якщо говорити про сферу культури, то ми бачимо, що Краматорськ розквітнув, сюди приїжджають різні виконавці, проводяться різні заходи, є такі простори як «Вільна хата», які запрошують людей до спілкування. Що стосується молодіжної політики, то ми теж бачимо, що ситуація покращується.

Але те, що стосується сфер, де потрібне вкладання коштів – те ж житлово-комунальне господарство – то тут ми зіштовхуємося з певною бюрократичною машиною, яка не дозволяє швидко і позитивно реалізувати ці ініціативи.  Ми дуже багато спілкуємося зараз із молоддю, вона дуже цікава, активна, пропонує різні інновації, і хотілося б, щоб було більше контактів із владою і молоддю, адже є дуже багато ідей, які дозволяють не витратити зайвих коштів, але отримати результат.

Хотілося б, щоб було більше контактів із владою і молоддю, адже є дуже багато ідей, які дозволяють не витратити зайвих коштів, але отримати результат

Тетяна Курманова: Щодо коштів, то на прикінці минулого року було виділено більше 40-ка мільйонів гривень на сміттєзвалище. Проте там є цікава історія: фірма, яка займається розвитком сміттєзвалища, пов’язана із заступником «мера» Севастополя. Чи висвітлювали ви це питання?

Рита Карпенко: Ми висвітлювали це питання ще на минулому каналі, ми робили багато матеріалів і про Краматорськ, і про область взагалі щодо проблем сміттєзвалища. Начебто процес відбувається, але настільки повільно, що це не дозволяє говорити про якісь результати. Тобто відкривається сміттєзвалище, сортувальна лінія, перерізають стрічку і говорять, що ми відкрилися, а наступного дня ми дізнаємося, що там нічого не працює, тому, що виявляється, це було тестове відкриття. Такі моменти не дозволяють мешканцям зрозуміти, який результат ми вже отримали, адже відбувається підміна понять.

Андрій Куликов: Коли я минулого разу був у Краматорську, мені говорили про величезну кількість людей, які втратили роботу у зв’язку із тим, що металургійні комбінати або не працюють, або знизили темпи виробництва. Йшлось про ледь не третину всіх працівників, а може, і більше. Як з цим зараз, і де шукають краматорці нові робочі місця?

Андрій Євченко: Я так понимаю, что ничего радикального в этом смысле не меняется, и это не только негативная тенденция. Очевидно, это связано и с ростом производительности труда, и с какой-то автоматизацией. Понятно, что НКМЗ 80-х – это 32 тысячи работников, а сейчас – меньше 8 тысяч работников. Понятное дело, что люди переквалифицировались и находят для себя какое-то новое применение. Другое дело, что в Краматорске исторически сложилось большое количество инженерной, высокоинтеллектуальной рабочей силы людей, которые своими руками могут делать сложнейшие вещи. И в этом смысле проблема, но, очевидно, что это проблема для страны в целом с ее условиями для развития предпринимательства, для бизнеса любому человеку найти себя очень сложно. Если нужно 53 справки для открытия киоска, я уже не говорю о кусочке земли для аренды и прочее. А здесь можно было создавать предприятия, которые ориентировались на содержание высокого интеллекта.

Здесь можно было создавать предприятия, которые ориентировались на содержание высокого интеллекта

Тетяна Курманова: Ви пишете, що у Краматорську доволі розвинуті бізнес-інтереси депутатів, тобто депутати є підприємцями.

Андрій Євченко: Конечно, но лучше всего развиты эти бизнес-интересы в Верховной Раде.

Андрій Куликов: Які зміни ви зауважуєте в тому, що відбувається у Краматорську?  

Рита Карпенко: Можна сказати, що Краматорськ набуває нових рис: десь постелили тротуар, десь посадили нові деревця, десь поставили нову клумбу, нові тролейбуси їздять містом, із цим в нас позитивний момент – з’явилося багато нових зручних тролейбусів. Є, звичайно, і негативні моменти, коли ти бачиш багато недобудов, які обіцяли побудувати і не зробили цього.

В мене таке враження складається, що Краматорськ – це такий ведмідь після зимової сплячки, війна його розбурхала. Адже вплинула певним чином і позитивно, тому що прийшло фінансування, прийшли нові кошти, нові інвестори. Але місто настільки звикло бути в тому режимі 70-х років, що йому дуже важко перебудуватися.

Андрій Євченко: Я согласен с теми образами, которые предложила Рита, единственное, я думаю, что выход из спячки еще впереди. Для этого нужно больше активности и народной самодеятельности.

Я думаю, що кожен має робити не стільки, скільки він робить зараз, а трішечки більше – у своїй роботі, у своєму захопленні, і не тільки для себе, а й для сусіда

Тетяна Курманова: Як активізувати цю активність?

Рита Карпенко: Я думаю, що кожен має робити не стільки, скільки він робить зараз, а трішечки більше – у своїй роботі, у своєму захопленні, і не тільки для себе, а й для сусіда. Тому що все починається з малого.

Андрій Куликов: Кого треба штрикнути, щоб цей ведмідь остаточно прокинувся?

Андрій Євченко: Я почему-то связываю это с общеукраинской проблематикой. Мне кажется, что пока не будут проведены реальные экономические реформы, мощного движения и раскрепощенности ждать не приходится.