Куди в Дніпрі звертатися жінкам і дітям, що страждають від домашнього насилля?

Говоримо з громадською діячкою Вікторією Федотовою з фонду “Мартин клуб”, яка заснувала квартиру-прихисток для жінок, що опинилися в складних життєвих ситуаціях.

Анастасія Багаліка: Вікторіє, я знаю, що ваш центр приїхав з Донецька в Дніпро, і три роки працюєте тут. Розкажіть, скільки жінок за цей час до вас уже звернулися, як часто звертаються, і чи є насильство в сім’ї, основною проблемою, з якою звертаються до вас?

Вікторія Федотова: Так, вже четвертий рік ми працюємо в Дніпрі, і зараз вважаємо себе дніпрянами вже. Можна сказати, що насильство – то є мабуть половина всіх випадків, за якими жінки до нас звертаються, звертаються до нас не лише жінки, і взагалі-то головна мета нашої організації – діти, захист їх від різних ситуацій, в тому числі насильства в сім’ї. Приблизно 80 жінок вже пройшли через наш соціальний хостел, жили в нас, отримували різні види допомоги, хтось пішов вже, а хтось зараз є. В нас є 12 таких ліжок, місць, для того, щоб жінки жили з дітьми в нас. Хтось приходить на певний час і вирішує швидко свої проблеми. А хтось залишається на роки, є кілька жінок, які переїхали з нами з Макіївки Донецької області, і я вважаю, що вони будуть з нами стільки, скільки ми будемо тут.  

В Дніпрі доволі багато видів допомоги для жінок, я була здивована. Коли почала сама шукати для людей, які звертаються до нас за допомогою, ну ми не всім можемо дати прихисток. Я шукала організації, які допомагають ще, і знайшла за півгодини з десяток таких, які можуть надати житло.

Тетяна Курманова: Ви казали, роками живуть у вас, ви їм знаходите окреме житло чи це все у вас відбувається?

Вікторія Федотова: Зараз хочу розказати про новий концепт, який у нас є. Ми вважаємо, що соціальна допомога, вона ставить людей у певну позицію «знизу». Ми намагаємося це виправити, хочемо відправною точкою вважати не те, що ми надаємо допомогу, а надавати професію, роботу плюс соцпакет. Це складне таке завдання і для нас. І для всіх. Хто цим займається. Люди з нами мешкають, ну вже є одна людина. Вона живе в нас 8 років, вона потрапила до нас з інтернату, коли закінчила його і ПТУ, їй мали надати прихисток в будинку для літніх людей. Їй на той момент було 19. Ми бачили що їй зовсім нічого робити в тому закладі, ми запропонували їй залишитись з нами і вона через деякий час прийняла цю пропозицію, потім вийшла заміж за людину теж соціально слабку, народила дитину, і повернулася до нас. Бо цей чоловік сів до тюрми, і зараз він так знаходиться, я вважаю, що він звідти може й не вийде ніколи. Я казала, що наша мета – то діти. В неї є Нікіта ,якому потрібне середовище, в якому він мав би розвиватися і не потрапити в інтернат, як його мама.

 

 

Анастасія Багаліка: Але виходить тоді, що зусилля волонтерів, які спрямовані на жінок, це не гарантія того, що з ними не повториться історія про насильство чи негаразди.

Вікторія Федотова: Історія про насильство – вічна історія. Є певні такі моменти, яких ми маємо уникати в допомозі. Якщо людина, жінка в даному разі, закінчила інтернат, в неї немає ніяких шансів, якщо держава не буде допомагати їй, не віддати свою дитину в інтернат. Для того. Щоб перервати це коло, потрібно допомагати. Насильство, на жаль, сприймається нормально для нашого суспільства сьогодні. Люди б’ють своїх дітей, це називається сімейним вихованням, це таке явище, яке дуже розповсюджене в Україні.

Анастасія Багаліка: Чи є випадки, коли жінці вдається розірвати це коло не на поколінні своєї дитини, а на собі, тобто вирватися з цієї ситуації?

Вікторія Федотова: Так, є такі випадки, але це дуже багато зусиль, підтримки, допомоги. Потрібно це робити. Бо насильство руйнує наше суспільство зсередини. Які б ми не робили реформи, якщо в колі сім’ї буде відтворюватись насильство, щасливою людина не буде, не буде нормальної країни.

Анастасія Багаліка: Розкажіть, що пропонуєте ви, аби вирватися з такої ситуації?

Вікторія Федотова: Коли людина потрапила в ситуацію насильства, вона травмована, знаходиться в такому певному тунелі, не бачить перспектив, альтернатив тому, що в неї є. Тому жінка й повертається до чоловіка, який вчинив насильство, повертає туди своїх дітей, хапається за ті соломинки. Якщо кажуть люди про віктимність, я не поділяю цю точку зору, бо 80% проблем, якщо надаєш елементарну допомогу – 3 місяці житло і їжу, то вже ситуація змінюється. Якщо ситуація змінюється навколо жінки, вона змінюється і всередині. Вона бачить більше, хоче, прагне до чогось. Її бачення стає більш широким.

Тетяна Курманова: Як ви існуєте, звідки у вас фінансування?

Вікторія Федотова: Ми існуємо з 1999 року офіційно, ще 5 років до того ми працювали з бездоглядними дітьми на вулицях. Ті 5 років було існування на таких волонтерських засадах, ми не були професійними. Потім у 2000 році ми стали професійною організацією, яка надає соціальну допомогу, в нас є певна частка бюджету від людей, які нас знають, з якими ми спілкуємось, друзі з-за кордону і України. І є певна частка фінансування від грантів.   

Більше про роботу організації “Мартин клуб” читайте у їх пабліку на Фейсбуці. 

Повну версію інтерв’ю слухайте у прикріпленому вгорі звуковому файлі або у відеотрансляції.